Глава 49.4

Арденс поспішав. Поспішав не тому, що вже був глибокий вечір, а тому, що, в принципі, не любив спізнюватися.

День Верховного Головнокомандувача Загір'я був розписаний похвилинно. Арденс ще вранці відвідав Арагварда. Старший брат щиро переживав через смерть батька, але водночас перспектива стати імператором його, здається, тішила. Чесно кажучи, Арденса не збентежили почуття брата, оскільки саме Арагварда Багратіон змалку готував до ролі глави держави, тоді як Арденс вважав своїм покликанням військове мистецтво, а політичні ігри відверто недолюблював. Тож чи варто підозрювати старшого брата лише тому, що він унаслідок вбивства батька отримав би найбільшу та явну вигоду? Варто. Але все ж це занадто очевидно.

Зараз Арденс прямував до маєтку дядька Бальтазара. Він не очікував від цього візиту багато: швидше за все, дядько просто висловить свої співчуття в рамках етикету. Нічого важливого, мабуть, але все ж таки не піти Арденс не міг.

А ось майбутній візит Аларая... Саме молодший брат першим надіслав вісника з проханням зустрітися, і саме до прийому цього гостя Арденс готувався з найбільшою ретельністю.

Дядько чекав Арденса у своєму кабінеті. Розмова очікувано почалася з обопільних співчуттів. Бальтазар виглядав задумливим, зануреним у себе, він не поспішав говорити, та й слова, здавалося, давалися йому важко.

- Арденс, - дядько нарешті підняв на племінника важкий погляд, - ти знаєш, як я любив Багратіона. І від цього ухвалене рішення стає нестерпним для мене. І все ж я вважаю його правильним. Обіцяй не робити поспішних висновків та вислухати мене.

- Звичайно, дядько, - Арденс насторожився, але виду не подав.

- Упевнений, ти здогадуєшся, що серед нас є зрадник. Ти не міг не помічати його діяльності. Я давно намагався вивести його на чисту воду, але марно. Та й далеко від Дракгарда обмежені можливості для повноцінного розслідування. І все ж таки очевидно, що вбивство Багратіона руками твоєї коханої - частина плану глави змовників. Та я маю свій план, як все ж упіймати його. Але мені для цього знадобиться твоя підтримка завтра, на церемонії прийняття престолу. Хоча, на перший погляд, все виглядатиме так, наче це я... - Бальтазар раптом скуйовдив голову, ніби так і не наважився на головну думку. - Слухай, мені нелегко про це говорити. Вибери, будь ласка, вино, а я поки що приготую фрукти. Я сьогодні пропустив обід. Думаю, що ти теж не проти перекусити.

Дядько відразу заметушився біля таці з виноградом і солодощами, Арденс підійшов до винної шафи. Він не планував пити, тим більше перед зустріччю з Алараєм, але суперечити дядьку не став - нехай той нарешті відкриє свій план.

Бальтазар тим часом продовжив, хоч і перескочив на іншу думку:

- Я все думав, навіщо виконавицею вибрали саме Анну? Я бачив твою кохану лише раз, біля Дракової ущелини, але встиг перейнятися до неї симпатією. Вона здалася мені такою милою і...

- І чому ж? - Головнокомандувач раптом нетактовно вклинився в міркування дядька. Не те щоб Арденс був не згоден, що Анна може здатися "милою", але все ж таки цей епітет різнув слух. Під час їхньої першої зустрічі сам Арденс, мабуть, теж назвав би її "милою". Але тепер це слово було надто безбарвним... І хіба дядько з Анною зустрівся не після замаху на неї? Як після пережитого потрясіння, після боротьби і вбивства, Анна могла виглядати саме "милою"? Хоча, швидше за все, потрібно менше чіплятися до слів...

- Чому "милою"? - Бальтазар виглядав роздратованим через недоречне уточнення племінника. - Не знаю. Тому, мабуть, що вона запропонувала мені допомогу.

А ось це більше схоже на Анну. Арденс усміхнувся і повернувся до вибору вина:

- Не знав, що ти був поранений.

- Та ні, вона запропонувала допомогу не в цілительстві, а в перенесенні на поле бою. І то я відмовився: адже ти знаєш, що менталісти в масових битвах марні. Навіть від звичайного солдата з мечем користі більше.

"Поки один менталіст був зайнятий вбивствами, інший здорово допоміг нам під час бою..." - власні слова виринули в пам'яті Арденса і вони були цілком вірними. А от щодо того, де був брат, а де дядько, Головнокомандувач, схоже, помилився.

- Містрес Ганна Сигізмундівна Чаус! - гаркнув один з гвардійців.

- Так, це я, - сказала здавлено, всім єством відчуваючи тиск внутрішньої напруги.

- Ми тут за наказом Його Величності Філіпа Аратського, щоб здійснити ваш арешт і доставити до королівської в'язниці для доказу вашої провини. Маєток оточений, тому просимо не чинити опору.

Його Величності Філіпа? Гвардієць обмовився?

- Шановні, - тремтячим голосом мовила я, щосили намагаючись утримати самоконтроль і не зникнути тут же, так у всьому і не розібравшись, - можу я дізнатися, в чому мене звинувачують?

- Звісно, ​​леді. У вбивстві короля.

- Ви, мабуть, хотіли сказати "імператора"? Імператора Загір'я?

- У вбивстві короля Арати Гершандта...

Ось тільки я вже його не чула: ні, не про мій арешт говорило моє передчуття, а про щось страшніше.

Усмішка сповзла з обличчя Арденса і він підняв очі, ловлячи погляд Бальтазара у відбитку скляних дверей шафи. Це було наче осяяння, причому в обох чоловіків. Перший здогадався, хто насправді зрадник, а другий зрозумів, що його викрито.

Тієї ж секунди паралізуюче закляття було готове злетіти з пальців Арденса, але він не зміг зреагувати так швидко, як планував: раптовий біль пронизав голову, змушуючи завмерти. Ментальна магія змогла втримати дракона лише на мить, але це зіграло свою фатальну роль: Дракоморта, що стрімко наближався до нього Арденс зміг побачити, але зупинити вже не встигав.