Глава 32.3

Арденс чекав на нас із Дарком біля входу в Дракову фортецю. Я ж, побачивши дракона, мало не кинулася до нього на шию. Суміш туги, напруження та переживань подовжували кожну хвилину розлуки в десятки разів. Адже бачилися ми буквально кілька годин тому. Проклятий Урх, план розлюбити Арденса, схоже, приречений на провал. Ні, він уже повністю провалився. І втеча – хоч в Арату, хоч за самі Пустоші – вже не допоможе. Та й голос розуму, що повторював, що обранець мого серця жахливий дракон, звучав усе менш переконливо. Дурний розум - не зміг вберегти сліпе серце, так залишалося сподіватися, що він хоча б досить сильний, щоб не провалитись в безодню безумства після закінчення Відбору.

Слава Всевидячому, тлінні справи, такі як збереження миру між усіма державами Арінейського плата, добряче допомагали відволіктися від серцевих переживань.

Кіт мав рацію: у Драковій фортеці розташовувалася рота прикордонних військ. Солдати, що зараз відпочивали після несення дозору, побачивши Головнокомандувача, заметушилися в паніці, потім же поспішно вишикувалися в шеренгу хто в чому був - напівголі, з піною на обличчі і бритвою в руках, з сигарами, що димилися в роті... Арденс на ходу кинув "Готовність номер один, нікого не впускати" і пройшов у дальній кут зали, де, прихований пологом тіней, ховався вхід у похмурі тунелі підземелля.

На мій подив, темно в коридорах було лише першу сотню кроків, але чим глибше в скелю ми пробиралися, тим світліше тут ставало: чорні гладкі стіни м'яко сяяли, що дозволяло мені все добре розглянути.

- Ці коридори... Такі дивні, їх точно робили люди чи дракони? Вони ніби порожні кровоносні судини, - прошепотіла я приглушено, проводячи рукою по теплому  каменю тунелю. Мені навіть здалося, що я почула глухий удар, наче...

- Це Серце драконів, Анно, - відповів Арденс. - Тож ти вгадала: ми, вважай, ідемо артеріями, тільки замість крові в них раніше вирувала магія.

- Але зараз вони порожні...

- Так. Річки сили вичерпалися невдовзі після загибелі Драка Всемогутнього. Та й вся фортеця занепала. І сила драконів пішла на спад. Вона трохи зросла після війни з Аратою, але загальної тенденції це не змінює.

- І проблеми з народжуваністю тоді ж почалися?

- Трохи пізніше, але, певен, це пов'язано. Ти ж бачиш, навіть Відбори не завжди гарантують появу дітей. Арагвард, та й Бахтієор, тому приклади.

- Але в твоєї матінки троє синів, це чимало...

- Так, до чого від різних чоловіків. Дивовижна плодючість... Яка повністю спростовує легенду про Істинну пару, чи не так?

Я затамувала подих, але постаралася, щоб голос мій пролунав незворушно:

- Гадки не маю. Адже я не знаю цю історію. Може...

- От і чудово, - перебив мене Арденс. – Обрана, можливо, й існує, але сама легенда – просто прикрашений фольклор. Не бери в голову.

- І все ж таки мені цікаво, - відповіла з усією доступною безтурботністю. - Якщо ти побоюєшся, що я повторю долю тих нещасних дівчат, то не хвилюйся. Я, як цілитель, знаю багато більш приємних способів самогубства, а до Дракової ущелини навіть підходити боюся.

Арденс різко зупинився і повернувся до мене. Я ж влетіла йому в груди.

- Кохання або є, або його немає, - сказав, полонивши мій погляд своїм. - Якщо є, то за нього треба боротися до останнього подиху, наперекір усім казкам, передбаченням та іншим забобонам. Забудь про легенду, Анно.

І, як і слід було очікувати, після слів Арденса і аж до виходу з підземелля, ні про що інше, окрім легенди, я більше думати не могла.

Незабаром ми вибралися назовні. На мій величезний подив, опинилися ми на вершині гори. А підйому навіть не відчувалося! Вершиною виявився досить великий плоский майданчик з невисоким  зубчастим парканом, що у нашому випадку було досить зручно. Фелікс уже чекав нас тут, дбайливо вкутаний коконом теплоти і поміщений на повітряні ноші.

- Я у вигляді дракона його переніс, під пологом невидимості, - пояснив Арденс. - Ти готова?

- Зараз!? - я начебто і була готова, але серце все одно пропустило кілька ударів.

Дракон кивнув:

- Репортерів більше, ніж достатньо, їм знизу буде все чудово видно. Маги-бродкасти готові транслювати нашу виставу на головній площі Дракгарда, а також на всіх кордонах. Що ж до Арати... За моїми даними, сам Гершандт з наслідним принцем вирішили особисто відвідати прикордонну заставу, тож їм пощастить побачити свого родича на власні очі - ви стоятимете на краю скелі і будете добре помітні. Також ваші великі проекції піднімемо вище гір, щоб твоя Альма-матер і Ріца також могли вас бачити. У разі успіху, про нього моментально дізнається половина світу.

- Як і у випадку провалу... - пробурмотіла я, схилившись над Феліксом.

- Ти впораєшся, Анно, - почула я краєм вуха, бо вже повністю поринула у створення зворотного плетіння. - Я не сумніваюся.

Слова Арденса магічним чином вгамували тремтіння в моїх руках і навіть змусили усміхнутися. І ось, через дуже нелегких тридцять хвилин, Фелікс розплющив очі і різко сів, хапаючись за груди. Він судомно заозирався на всі боки, а в його руках затанцювало потужне бойове закляття.

Арденс одразу підскочив до принца, але той і сам уже здогадався, що знаходиться точно не на злощасних стайнях.

- Анно, що сталося? - спитав Фелікс твердим голосом, з побоюванням підводячись на ноги і обмацуючи себе.

Я лише кивнула на Арденса, мовляв, нехай він пояснює. Сама я була не в змозі не те що слово сказати, а навіть усміхнутися. Вся моя увага була поглинута чаклунством. Зворотне плетіння це якісно приховувало, але зараз від Арденса до мене, а від мене до Фелікса, мчали потужні потоки магії, про які раніше я навіть і подумати не могла. Привести до тями принца виявилося не так вже й складно, але забезпечити дозований розподіл цієї силищі було дуже важко. У тілі Фелікса пульсував мільярд штучних енергетичних каналів, і мені потрібно було стежити, щоб усі вони були стабільними, рівномірно черпали силу, не переповнюючись і не спустошуючись. Інакше це загрожувало непоправними порушеннями в роботі організму – не тільки Фелікса, а й мого, адже ми досі були пов'язані. Ох, навряд чи я зможу витримати таку напругу довго.