Глава 30.5

Коли ж я підняла погляд на свого відвідувача, то зрозуміла, наскільки жахливо, навіть катастрофічно помилилася! Ні, не в особі несподіваного візитера - це був імператор, дані діагноста не могли бути невірними, - а у своєму необачному вітанні. 

Батько Арденса стояв за кілька метрів від мене - одягнений у темний плащ з глибоким капюшоном, в отворі якого, надійно приховуючи обличчя, клубочився чорний туман. Саме так одягаються, коли хочуть надійно приховати свою особу.

- Леді Ганна Сигізмундівна Чаус, - імператор Загір'я говорив неквапливо, спокійно, ніби заколисуючи. Та тільки я чудово знала, що це напускне. Дракон був злий. І дуже. Аура його сили хвилями розповзалася по кімнаті, погрожуючи розчавити мене, як кузьку. - Дуже багато про вас чув. Однак, зізнаюся, здивований, що ви так добре обізнані із моєю скромною персоною.

Попри страх, що сковував волю, я не стримала легкої усмішки. Скромна персона, щоб його! Хоча я цілком розуміла і сарказм Його Величності: у Загір'ї дуже ретельно ставилися до конфіденційності всієї правлячої сім'ї і їхні портрети не висіли в кожному кабінеті і не зображувались в підручниках, заборонялись також фото в пресі. Хіба що посмертно. А я впізнала його, при чому навіть не глянувши. Проклятий Урх, це не обіцяє нічого хорошого!

- Нескінченно рада вітати Вас у моїй лікарні. Це для мене честь та...

- Не варто, леді Анно, - голос тихий, але від цього не менш загрозливий. Тепер ясно, у кого Арденс перейняв цю звичку – шепотіти, коли закипаєш від люті. А Багратіон Загорський (слава Всевидячому, я хоч ім'я його змогла згадати!) закипав, його сила вирувала, пориваючись звільнитися, але воля монарха була сильнішою і він тримав її у вузді. Поки що. - Як ви дізналися, хто я?

- Випадково, - я теж повільно відповіла, намагаючись зважити кожне слово. - Я лише використала слабке і невинне закляття, призначене для...

- Закляття!? - їдкий смішок. - Якого я навіть не відчув? Сумніваюсь. Але хай так. Може ви здивуєтеся, але використання магії до мене без мого відома карається смертю. Втім, в Араті аналогічний закон щодо короля також існує.

- Ні, що ви, - я мило усміхнулася і схилила голову, хоча серце вже готове було дезертирувати з  грудної клітки. - Я лише подумала, що ви черговий пацієнт і надіслала діаг...

- Брехня! - рикнув імператор, даючи волю своїй люті.

Мене ж раптом збило невидимою стіною – так здалося спочатку. Ні, це точно не стіна... Я потрапила всередину силового поля Багратіона, в якому, здавалося, кожна молекула повітря важила не менше каменя.

Ні, імператор не використовував силу цілеспрямовано, не плів жодних заклинань, а ніби перестав її приховувати, дозволив їй впливати на навколишнє, демонструючи справжню міць.

Зібравши всю свою волю, я піднялася з кушетки. Важко, неймовірно. Щити Арденса не допомагали, адже прямої дії сили не було, лише вплив її магічного поля. На мене ніби тиснули тисячі тонн води, підбурюючи стати на коліна. Дзвін у вухах, кров в очах, м'язи начебто перетворилися на вогонь, а легені стиснулися, неспроможні захопити нову порцію кисню... І я відчувала, що схили я коліна, тут же все закінчиться. Але я продовжувала стояти. З упертості, чи гордості, чи ненависті... Стояла, тремтячи всім тілом, проте й не сміючи щось протиставити для захисту, а тим більше для нападу. Терпіла, поки не відчула, що кімната навколо мене почала валитися: з вікон повилітало скло, кушетки, столи, стільці жалібно заскрипіли, ось-ось готові перетворитися на тирсу... Ну ні! Мої пацієнти - з переломами, виразками та запаленнями - день витратили на те, щоб привести кімнату до ладу, а зараз тут усе просто розтрощиться до Проклятого Урха!

- Мяу! - панічно-істеричне проникло в мою душу, а я відчула дотик чогось м'якого до ноги.

Кіт!?

Не знаю чому, але я була впевнена, що це той поранений кіт, якого підлікували ми з Даною. Та його ж точно зараз розплющить у млинець!

Ну все, це остання крапля! Ні імператор драконів, ні сам Всевидячий не має права нехтувати працею моїх пацієнтів і погрожувати моєму коту!

Діючи інтуїтивно, я підняла руки вгору і розвела ними в сторони, вдосталь зачерпнувши сили Арденса - нехай простить мені, але все ж таки це його батько першим почав - і навколо мене утворилося потужне магічне поле, подібне до того, що демонстрував Багратіон.

Щойно я це зробила, як дракон відразу звернув свою силу, через що моє поле злетіло далеко за межі кімнати, а я ледь не впала.

- Як цікаво, навіть приголомшливо... Сила Арденса. Зізнаюся, коли син повідомив, що ти можеш використовувати його силу, мені здавалося все дещо скромнішим, - задумливо сказав Багратіон, звертаючись немов до самого себе.

І це все!? Та він ледве всю будівлю до Урха не зруйнував, і навіть не намагається якось це пояснити!?

Я стиснула кулаки, намагаючись вгамувати свій гнів, та якраз у цей момент повернувся діагност з повним звітом - і лють мою як вітром здуло. Звіт був...  цікавим і навіть приголомшливим, але в поганому сенсі. Так, якби я була на місці Багратіона, теж би підозріло ставилася до всіх навколо. Ось тільки цього разу я притримала язик за зубами, боячись видавати свою поінформованість про стан здоров'я імператора.

- Що ж, - продовжив Багратіон, - ти тісно знаєш Арденса і, як цілитель, цілком могла визначити в мені його батька. Можливо, це і на краще – не доведеться грати театр одного актора.

Говорячи це, Його Величність недбалим помахом руки прибрав чорний туман, що приховував його обличчя... щоб продемонструвати мені чергову маску. Медальйон Луїзи  ще не повністю відновився, тому  я спочатку побачила ілюзію цілком здорового чоловіка, але потім мені відкрився його справжній, плачевний вигляд: шкіра імператора була жовтувато-блідою, тонкою; обличчя ж мало різкі, загострені форми, навколо очей залягли сині кола, а склера  мала жовтуватий відтінок. Загалом, маючи дані діагносту, нічого іншого я і не очікувала. Та і цього разу я знову доклала всіх зусиль, щоб імператор вірив, що я бачу лише маску здорової людини, яку він чомусь хотів мені продемонструвати.