Глава 27

У кімнаті немов стемніло. Повітря загусло від аури Арденса, сила розливалася всюди, давила. Мені навіть здалося, що я бачу тінь від крил у чоловіка за спиною. А в його чорних очах затанцював золотий вогонь.

Ось він – дракон. Тепер Арденс не приховував своєї сутності. І він був... прекрасним. Ймовірно, він належить до тих рідкісних представників цього племені, яких звали Синами Неба, і які ще могли обертатися у величезних крилатих ящерів.

Я затремтіла. Але не від страху. Було в цій первозданній, дикій і непідконтрольній силі щось до божевілля привабливе, неймовірно бентежне, чарівне. Передчуття охопило мене... Кожна клітинка мого тіла немов завібрувала від напруги, а внизу живота спалахнуло гаряче бажання. Я пам'ятала руки Арденса, пам'ятала його дотики, пам'ятала... все. Я нудьгувала за його близькістю... 

Проклятий Урх! Ні, так не можна! Не можна просто так плавитися від однієї його обіцянки. Про що я тільки думаю!?

Мій мозок нарешті зміг докричатись до мене. Так, моє тіло хотіло Арденса, але це було суто тілесне бажання, правда ж?

Я не здамся просто так, я стільки зусиль доклала, щоб зібрати уламки моєї душевної рівноваги і склеїти їх хоча б жалюгідною павутинкою... Якщо я піддамся зараз - Арденсу, своєму тілесному бажанню - як я зможу поважати себе? Адже я ляжу під дракона, знаючи, хто він насправді.

Я дивилася на Арденса і мене знову розривало на частини: я і хотіла і боялася його, кохала і ненавиділа. Але ж я вже все обдумала і дійшла висновку, що кохання в моєму випадку - це мазохізм чистої води, шлях саморуйнування, який ні до чого доброго не приведе. Ненависть - ось мій порятунок!

Чоловік наближався. Повільно, але невблаганно.

Я задкувала назад, виставляючи вперед руки.

- Ні, Арденс! Не треба, чуєш!? - прошепотіла насторожено, зі сльозами на очах.

Чоловік похмуро усміхнувся. Здавалося, лють за мої слова заволоділа ним повністю.

- Не хвилюйся так, Анно. Я не зроблю нічого, про що ти сама не попросиш.

Здавалося б, я мала зрадіти, ось тільки слова Арденса пролунали, як погроза. Він підійшов до мене. Я ж нишпорила руками по стіні, наче сподівалася знайти там таємні двері. Почувала себе лисицею в капкані. Раніше я не розуміла, як бідолашний звір наважувався відгризти собі лапу заради порятунку, зараз же я б з радістю зважилася на подібний вчинок. От тільки в мене в капкані була не лапа, а серце.

Раптом я розлютилася. Та що ж я тремчу, мов осика перед дощем? Він сказав, що я маю попросити?

- Я ніколи тебе не порошу, клянуся! Зараз я ненавиджу тебе особливо сильно, - зло процідила крізь зуби.

Арденс узяв рукою мене за підборіддя, щоб я не могла крутити головою і палко поцілував. Хоча ні: поцілунком це навряд чи можна було б назвати. Він грубо брав мій рот, ніби намагався таким чином змусити мене замовкнути і водночас карав за слова, що я вже промовила.

Незабаром характер його вторгнення в мій рот змінився, в ньому відчувалася пристрасть. Я руками уткнулася чоловікові в груди, відштовхуючи від себе, і виразно відчула, як прискорюється його серце, як частішає його дихання. Він бажав мене - попри те, що я вивела його з себе.

Усвідомлення його бажання блискавкою пронизало моє тіло, пробуджуючи в мені хвилю солодкого передчуття... І мені довелося з силою стиснути кулаки і увігнати нігті собі в долоні - я не можу так швидко здатися, ні, я не поступлюся. Немов відчувши, що я незабаром сама собі пущу кров, Арденс підняв мої руки вгору і зафіксував у такому положенні - жорстко, сильно, щоб я зрозуміла, що тепер я точно в капкані, я в його повній і безмежній владі. Інша ж його рука ковзала по моєму тілу - по животу, по стегнах, по грудях. На мені була щільна сукня із зав'язками ззаду - таку не так вже й просто позбутися. Я переможно підняла брови, радіючи цій несподіваній перешкоді - відчувати ласки чоловіка голим тілом було б просто нестерпно.

Дракон же лише усміхнувся і підняв перед собою вказівний палець і… на ньому раптом виріс величезний ніготь, точніше – кіготь: гострий, блискучий, як кинджал. Арденс провів своєю зброєю від мого підборіддя по шиї і до краю ліфа. Слідом за холодним і небезпечним дотиком вістря кігтя чоловік провів язиком. Ух! Від контрасту відчуттів мене кинуло в жар, а серце, спочатку злякано завмерло, потім же помчало галопом.

Арденс акуратно підчепив мою сукню і різко різонув униз до самого пояса, потім, сховавши свій кіготь-кинжал, на секунду відпустив мої руки і рвонув у різні боки - добротна вовняна сукня академічної форми полетіла на підлогу, розірвана навпіл. Але я не залишилася оголеною, адже на мені була сорочка, так щедро подарована мадам Жюстін. Очі Арденса прикипіли до мене, він перестав дихати - побачене явно схвилювало його сильніше, ніж він сподівався. Я ж відчула темне задоволення: ми ще побачимо, хто кого проситиме, у мене над чоловіком теж була чимала влада. І тут же я пожалкувала про свої думки, оскільки самоконтроль дракона, схоже, був набагато надійнішим ніж мій.

Арденс не приховував свого бажання, його погляд, що жадібно обмацував моє тіло сантиметр за сантиметром, горів лютим вогнем. Він сміливо опускався вниз, зупиняючись на моїх грудях, він по-хазяйськи пройшовся по моєму животу, що зараз швидко здіймався в такт моєму прискореному диханню, потім же він безсоромно опустився ще нижче, викликаючи в мені чергову гарячу хвилю...

Всевидячий, навіть погляд чоловіка змусив мене знемагати від бажання, мені страшенно захотілося, щоб Арденс повторив цей самий шлях руками чи язиком...

Проклятий Урх! Я з силою стиснула зуби, не дозволяючи собі видати жодного звуку.

Але просити Арденса й не знадобилося: його одна рука повернулася до моїх зап'ясть, що я навіть і не спробувала опустити, інша ж заковзала по моєму тілу, пропалюючи вогнем через дивовижну прохолоду чарівної сорочки. Його пальці то легко погладжували, то жорстко стискали, граючи на мені, як на музичному інструменті. Ось тільки замість музики лунали мої стогони, що я не могла втримати за зубами, хоч ті були стиснуті до болю. Однак для Арденса, здається, вони були солодші за будь-яку музику. Переможна усмішка на мить осяяла його обличчя.