Глава 15.2

Мадам Жюстін була відомою особистістю в Араті, але славилася вона в основному своїми широкими поглядами, вельми вільним трактуванням норм законів, моралі та етикету, а також екстравагантними вбраннями на межі дозволеного. Благопристойні адептки, як я, намагалися уникати лавку мадам Жюстін і без крайньої потреби взагалі сюди не заглядати. Хіба що іноді, щоб лише поглянути краєм ока... Зате, як кажуть, багато столичних модниць, які мріють справити незабутнє враження, обшивались саме в неї.

Коли ми увійшли, мадам Жюстін читала за столом. Її ноги були закинуті на стіл, при цьому сукня сповзла майже до самих стегон, оголюючи стрункі довгі ноги, обтягнуті мереживними панчохами. Нічого непристойнішого і водночас більш привабливого я в житті не бачила.

- Мадам Жюстін, гарного дня! - привітався Габріель, схиливши голову і зсунувши п'яти разом. Він, здається, непристойності зовсім не помічав.

- Ох! І вам гарного дня! - муркотнула жінка грудним голосом і неквапливо, одна за одною, забрала ноги зі столу. При цьому не було помітно, щоб вона відчувала хоч якусь незручність. У мене ж почервоніли навіть вуха. Сама жінка була одягнена в розкішну сукню, але з не дозволено глибоким вирізом і розрізом по стегно! У неї було біле кучеряве волосся, що легкою хмарою обрамляло обличчя. Очі були підведені чорною фарбою, а на губах червоніла яскрава помада. У руках жінка тримала чоловічу сигару, але не запалену, ніби їй подобався лише її запах.

- Не помітила, як ви увійшли, - мадам Жюстін нахилила голову набік і, злегка примружившись, повільно промовила: - Ректор Габріель, гадаю. Я права?

Габріель кивнув і усміхнувся краєчками губ.

- Ну а ця чарівна молода особа... Дайте я подумаю... Невже це містрес Анна Чаус!? Щиро рада вас бачити, люба! Зізнаюся, я захоплююсь вами! - мадам справді виглядала страшенно радою. Я ж була вкрай здивована. З такою реакцією мені ще не доводилося стикатися. - Потрібно мати неабияку сміливість, щоб зробити те, що зробили ви. Принаймні у наш час. І у нашій країні.

- Повірте, сміливість тут ні до чого. Справа, як виявилося, нехитра, - я була зовсім збентежена і не знала, як поводитися. Мадам Жюстін мені сподобалася, та й як було не симпатизувати їй, коли вона так відкрито виявляла прихильність до мене? Але при цьому я не була готова обговорювати з нею такі делікатні теми. До того ж у присутності Габріеля. Тому я спробувала відповідати  жартома, вдаючи, що це зовсім не я мрію провалитися крізь землю.

Мадам Жюстін засміялася:

- Головне, щоб пощастило із партнером, адже так? - Вона мені підморгнула, я ж спробувала застосувати закляття переміщення - марно. Потім жінка спитала зовсім серйозно: - Адже ти не шкодуєш?

– Ні, – відповіла твердо і, що найцікавіше – правдиво. Я справді не шкодувала. Вже ні.

І тут я необережно кинула погляд на Габріеля. Він теж глянув на мене, не приховуючи інтересу. Я вкотре зніяковіла і швидко відвела погляд... щоб зустрітися очима з Жюстін. Та здивовано підняла брову, чудово зрозумівши наші з Габріелем переглядини.

Клятий Урх, вляпалася на рівному місці!

- Не хвилюйся, Анно. Все в порядку. Ніхто не дізнається про вашу таємницю. І знай, що ти завжди можеш звернутися до мене за допомогою, що б не сталося. Або просто заглядай потеревенити про те про це! - мадам Жюстін мені весело підморгнула і обвела рукою зал, - проходь роздивись все, якщо знадобиться допомога - дай знати.

- Неодмінно, - відповіла я і постаралася якнайшвидше пройти в дальній кут зали, там якраз розташовувався відділ сорочок. Чесно кажучи, підмивало і зовсім втекти з магазину, але я стрималася.  Мені довелося зробити над собою зусилля та нагадати собі, навіщо я взагалі сюди прийшла.

Коли я "ввімкнула" очі, то побачила неймовірно чудову річ. Це абсолютно точно була натільна сорочка – але яка! Тонка, мов димка, з невагомими мереживами, на дотик - чудово ніжна і прохолодна. Вона притягувала до себе погляди навіть на вітрині, коли ж вона буде одягнена на оголене жіноче тіло, моє тіло... "Ні, Анно, - обсмикнула я сама себе, - вона точно тобі не по кишені! Можна навіть не дивитися на цінник. .." І все ж я повернула жовтий папірець... Що ж, він мені не по кишені разів зо два... двадцять.

Зітхнувши, відійшла в кінець відділу, туди, де пропонувалися дешевші сорочки. Вибравши просту білу, без магії та прикрас, повернулася до господині крамниці.

- Ось цю мені, будь ласка, - на Габріеля я намагалася не дивитись навіть, наче його тут і немає.

- Добре. Анно, ти вже думала над сукнею для балу на честь Дня прощання із зимою?

Звичайно, ні! До нього ще понад два місяці! А вголос сказала:

- У мене є сукня. Я її вже другий рік одягаю, але вона гарна... - сукня справді була непоганою. І тут я обмерла, - Але вона біла...

Мадам Жюстін співчутливо похитала головою, даючи мені самій подолати чергове потрясіння.

За традицією, на бал у День прощання із зимою всі дівчата одягають білі сукні – як символ зими, власне, а ще чистоти та невинності. Заміжні дами могли вибирати колір вбрання на власний розсуд. А  от всі адептки в Академії  будуть у білому. Я ж більше не зможу його вдягнути, всі точно не проґавлять можливості тицьнути мене в це носом. Якщо ж я десь роздобуду сукню іншого кольору, то виділятимусь, як біла ворона. Точніше, якраз не біла – ось такий невеселий каламбур.

- Я не піду, - я похитала головою, і, виставивши руки, ніби захищаючись,  зробила крок назад.

Мадам Жюстін сумно зітхнула:

- Дівчинко моя, тобі доведеться. Адже цього року Відбір, а значить  -  приїде і король з синами. Пропустити цей бал – виказати неповагу до глави держави. Та начхати на старого хрича Гершандта! Ти не повинна ховатись! Будь сміливою, йди до кінця! - жінка мені підморгнула. - Не буду тебе переконувати, але скажу так: надумаєш йти - дай знати. І я зроблю так, що навіть королева тобі позаздрить. Ні, куди там королеві, я зроблю тобі таку сукню, що дещо встане навіть у старих та  імпотентів!