Глава 6.2

- Твоя дівчина!? Якого Урха ти твориш? - обурилася я. Здавалося б, мені радіти б несподіваному захиснику, адже він справді мене врятував. І не лише фізично! Він поставив під удар репутацію свою і всього роду, взяв на себе відповідальність за те, до чого насправді був непричетний. Для такої заяви потрібно мати значно більше сміливості, навіть героїзму, ніж для простої фізичної розправи над кривдником.

Я була дуже вдячна Моргенштайму, але все в мені протестувало проти вчинку хлопця. І, природно, я не могла не поставити запитання: навіщо йому так ризикувати заради мене, адже ми практично не знайомі?

Франк Теодор Моргенштайм цілком заслужено вважався королем Академії. Він був із багатого роду аристократів, якщо не помиляюся, п'ятим у дереві престолонаслідування. Красивий, навіть дуже - по ньому сохли майже всі дівчата від першого до останнього курсу. До того ж Моргенштайм був розумний і сильний, він лідирував у рейтингу майже з усіх предметів і вважався найкращим магом-бойовиком Академії. Хлопець завжди був у гущі подій, жодна значуща історія не обходилася без його участі. Він був серцеїдом, але й сам регулярно в когось закохувався, постійно беручи участь і перемагаючи в дуелях.

Я з Моргенштаймом перетиналася лише на першому курсі, коли той вирішив прослухати додаткові лекції з цілительства бойових поранень. Ми з ним брали участь в одному спільному проєкті, і на тому наше спілкування закінчилося. Франк був приємним хлопцем, але я завжди намагалася уникати його компанії: не люблю я весь цей галас і популярність. Моргенштайм завжди був розпещений жіночою увагою, навіщо йому я?

- Ти мені давно подобаєшся, - відповів Франк просто, начепивши на обличчя одну зі своїх чарівних усмішок і одночасно створюючи навколо нас двох кокон тиші.

- Що!? - поперхнулась я і засміялася. Я подобаюся Моргенштайму!? Та не може того бути! - Ти жартуєш?

– Хіба? - хлопець насупився і виглядав ображеним, мені ж стало ніяково.

У цей момент постраждалий задира закашлявся і я схилилася над ним. Так, щелепа точно зламана, у цьому немає сумнівів. Але я все ж таки додатково запустила заклинання-діагност - мало що, може ще і його курячі мізки постраждали? Також автоматично встановила додатковий клапан на дихальні шляхи - ще не вистачало, щоб він кров'ю захлинувся ненароком. Ці два заклинання - мої особисті винаходи, до речі, -  потребували лише краплі сили. Я ними дуже пишалася.

- То ти серйозно!? - тихо перепитала Моргенштайма. Хоч я і сердилася на хлопця, але не хотілося ненароком зачепити його почуття, він як не як життя мені врятував.

- А що тебе так дивує?

У цей час до нас підійшла бригада чергових цілителів і на повітряних ношах забрала постраждалого першокурсника геть.

- Послухай, - Франк повернув мене до себе. – Мене не цікавить, з ким ти була. Обіцяю, я навіть не спитаю тебе ніколи про це. Я назвуся твоїм нареченим і примушу всіх замовкнути.

- Та невже!? До твого відому, у мене є наречений, - відповіла різкувато. Я розуміла, що треба бути з хлопцем більш привітною, але розгубилася, приголомшена його зізнанням. Мені ніхто раніше так відкрито не заявляв про свої почуття, і я не уявляла, як маю реагувати. Деякі панянки мають вбудований механізм на такі випадки: вони починають мило щебетати і божественно махати віями... Я ж ніби обросла шипами.

- Я знайомий з Річардом. І у вас же були неофіційні заручини.

- Ну то й що? Для нас вони ще й як офіційні!

- Він заручився минулого тижня, Анно, - Моргенштайм відвів погляд, наче почував себе винним.

- Що!? Бути не може! - обурилася я. - Ми з Річардом разом із дитинства, і наші сім'ї благословили нас.

- Анно, отець Річарда вже підписав весільний контракт.

- Річ ніколи не пішов би на таке, - відповіла впевнено.

- Він теж поставив свій підпис.

– Як? Я не вірю...

У мене підкосилися ноги, наче я отримала удар під дих. Чи була я закохана у Річарда? Мабуть, ні. Та й він відчував до мене лише симпатію і повагу. Саме тому я не відчувала особливої ​​вини через те, що втратила невинність. Він би точно зрозумів і прийняв мій вибір. Ми не були романтичною парою закоханих у традиційному розумінні, але ми були близькими друзями і в нас був договір. Річ повністю поділяв мої погляди і не збирався замкнути мене в будинку з дітьми, заявляв, що не обмежуватиме мої бажання і підтримає всі починання та прагнення.  Ми могли б бути чудовими партнерами, ми вже ними були! Ми  розумілись як ніхто і стояли один за одного горою.  Я бачила в Річарді незламну опору... І  зараз вона похитнулася.

- Все нормально, Анно? - занепокоївся Франк.

- Так, - я кивнула, потираючи скроні. - Це несподівано. Всього лиш.

- То, може, воно й на краще? Навряд чи він змирився б з твоєю втратою чистоти, не кожен збереже заручини після такої звістки...

Я скипіла. Це вже занадто. Та ким цей Моргенштайм себе уявив!?

- А ти, значить, весь такий благородний, закриєш на все очі і врятуєш мене, ущербну і "нечисту", від злого роду людського, - зашипіла змією, погрозливо звузивши очі і стиснувши кулаки.

- Анно, я не те мав...

— Слухай, Франку. Я тобі дуже вдячна, що врятував мене від того каменя, але все інше - зайве. Я вже якось сама розберуся і захисту твого не потребую!

Я розвернулася на підборах і пішла геть. Почувалася кепсько, але треба було поспішати: до початку пари залишалася рівно хвилина.