Глава 4.2

- Леді Анна... Чаус? - лорд Лей підставив мені лікоть, дуже уважно, задумливо придивляючись до мене. Хіба Габріель називав моє ім'я роду? Не думала, що я така відома особа. - Дозвольте я проведу вас до гуртожитку.

Я розсіяно кивнула і схопилася за підставлений лікоть, як потопельник за рятівну соломинку. Ще кілька хвилин тому звістка про те, що в нас новий викладач з базової бойової підготовки шокувала б мене. Адже у мене був "хвіст" з цього предмета, та що там хвіст - я провалила іспит із тріском! Але зі старим, у всіх сенсах, майстром Нетом я вже домовилася: ми зійшлися на тому, що я за слабку, але прохідну трієчку, надрукую його мемуари про колишні подвиги та ратні битви... Новий викладач - це провал усіх планів та загроза відрахування, і це мало спричинити в мене паніку... Однак, як не можна зробити тріщинку на фасаді будівлі, яка вже розлетілася в пилюку, так і звістка про нового викладача ББП тепер не могла похитнути мою картину світу, оскільки вона вже і так перекинулася з ніг на голову.

Лорд Лей бачив мій плачевний стан, але з питаннями не ліз. Він легко говорив на нейтральні теми, навіть не вимагаючи від мене відповідей чи бодай кивків у потрібних місцях. Таким чином він не докучав мені, не висмикував із роздумів, але й незручного мовчання вдалося уникнути. І я була йому за це щиро вдячна.

Нарешті ми досягли гуртожитку. Новий викладач з ББП нахилився і поцілував руку здивованій мені під поглядами не менш здивованих адептів. Кивнув на прощання, зсунувши п'яти разом, і швидким кроком попрямував у бік навчальних корпусів. Тільки зараз я зрозуміла, що не маю уявлення, як лорд Лей виглядає, тому що всю мою увагу займали інші думки. Ну, спина та постава у нього – що треба. Та й обличчям, мабуть, гарний - он як дівчата проводжають його поглядом, як голодні кішки.

- Анна!? - Ребека - моя подруга і сусідка по кімнаті - стиснула мене в міцних обіймах. - Хто це був? Такий красень! А ти чула, що у нас новий викладач з ББП? І ректор! І Відбір! Стільки новин, вся Академія на вухах стоїть!

- Ага, - кивнула мляво і потягла сусідку у бік кімнати.

- До себе не встигнемо! Загальна зустріч із новим ректором уже за десять хвилин! - Ребекка схопила мене за руку і потягла у протилежний від гуртожитків бік.

- А я вже з ним знайома, - відповіла тихо, дозволяючи пробивній подрузі тягнути мене за собою через натовп спудеїв.

- Що!? - Ребека різко зупинилася, а я налетіла на неї з розгону.

– Ми на пропускному зустрілися. Потім розповім.

Явлення ректора народу проходило на головному плацу. Море з адептів хвилювалось унизу, тоді як весь викладацький склад зібрався на невеликій сцені.

Габріель не змусив усіх довго чекати. Він вийшов прямо з вікна свого кабінету і невидимими сходами спустився  на поміст. При цьому він не махав вітально рукою, не вертівся, красуючись, щоб усі могли краще його розглянути. Він просто спускався. Мов банально йшов на роботу. Наче не було тисяч вражених адептів унизу. І ніби вищий ступінь левітації зовсім не забирає в нього сили і не вимагає концентрації. Він навіть на годинник глянув - чи то поспішав кудись, чи то перевірив, чи не спізнюється.

Чи варто згадувати, що на ньому був той самий плащ...

Спудеї видали багатоголосе зітхання і схвильовано  затамували подих. Тільки за мить почувся шквал перешіптувань і тихих вигуків.

- Оце так чоловік! - навіть Бекка не втрималася від захопленого коментаря.

Я ж стояла похмуро, ніякої наснаги не відчуваючи і близько. Тішило одне: у цьому багатотисячному натовпі Габріель навряд чи зможе побачити мене.

Нарешті новий ректор підійшов до трибуни і обвів плац суворим поглядом - і всі перешіптування стихли, наче по команді. У моїй голові зовсім недоречно спливли особливо гарячі картинки минулої ночі. Мої щоки запалали червоним, але, хвала Всевидячому, ніхто цього не помітив. Хіба що сам Всевидячий, не дарма ж його так звати.

Габріель тим часом коротко представився, позначив загальне бачення нового навчального процесу, побажав усім старанності та вдалого триместру. Ось, власне, і вся промова. Вперше на моїй пам'яті спудеї засмучено зітхнули, шкодуючи про стислість виступу - вони хотіли ще подивитися на нового ректора.

Габріель зумів справити враження. Він не демонстрував силу, але дав можливість усім самим її відчути, вразитись і зрозуміти, що він не потребує дешевих спецефектів, та й доводити нікому нічого не збирається. Під час промови він не дивився ні на кого конкретно, але примудрився кожному зазирнути у душу. Він нікого не шукав – і я нарешті розслабилася.

І тут, уже йдучи, Габріель глянув прямо на мене. Ми зустрілися очі-в-очі - на долю секунди, проте цього було достатньо, щоб зрозуміти: він не шукав мене тому, що з самого початку знав, де я перебуваю.