Глава 2.3

Мої щоки знову запалали і я торкнулася їх холодними руками.

І як накажіть розуміти побажання Габріеля не затримуватись? Він натякає на... близькість нашої близькості?

Тільки ось все ж таки мені здавалося, що він просто піклувався про мене, дійсно переживаючи про моє здоров'я.  А ще: як він вгадав, що я мала намір не потикати ніс у таверну до самої вечері, побоюючись ненавмисної зустрічі з ним і потребуючи побути наодинці з собою, зрозуміти свої почуття, ще раз все зважити, та й просто подивитися на нічне небо, прогнавши з голови всі думки...

Я попрямувала вузькою стежкою, що огинала гостинний двір, до невеликого пагорба, запаливши на руці кри-и-ихітну кульку світла. Крихітну не тому, що боялася видати себе, а тому, що на більше була не здатна. Так, у мене й справді не магічний потенціал, а лише натяк на нього...

Повернулася в таверну вже після вечері: пагорб, на який я вирішила піднятися, виявився не таким уже й близьким, яким здавався спочатку.

Я змерзла. На підйомі було дуже спекотно, але під час спуску здійнявся вітер і почався сніг, так що мені навіть довелося бігти, щоб не заклякнути остаточно. Звичайно, ретельно обміркувати своє рішення, холодно зважити всі "за" і "проти" я не змогла, але ця раптова пригода магічно стерла всі мої переживання і сумніви. Я остаточно наважилася. Зрештою, я вимушена була зізналась самій собі, думки про близькість  саме з Габріелем хвилювали мене, але чомусь зовсім не лякали, хоча і повинні були.

Я бігцем вилетіла на другий поверх і увійшла до вказаної господарем кімнати. Не стримала розчарованого зітхання: замість гарячої ванни на мене чекала лише миска з водою - та й та вже охолола. Для будь-якого першокурсника нагріти її не було б важко, але для мене... Для мене це зараз виявилося непосильним завданням: весь мізерний запас своїх жалюгідних сил я розтратила на освітлювальну кулю. Довелося обмитися холодною водою, зрештою мені не звикати.

Покінчивши з гігієнічними процедурами, я розпустила і зачесала волосся, одягла чисту сорочку і, огорнувшись у ковдру, приготувалася чекати, коли всі заснуть.

Невдовзі всі звуки змовкли і я, боса, навшпиньки прокралася до дверей. Виглянула в коридор – нікого. Проклятий Урх, ось начебто заспокоїлася, а серце знову помчало галопом!

Габріель зупинився у сусідній кімнаті. Він не спав - унизу з-під дверей просочувалася тепла смужка світла.

Мені варто було постукати? Напевно так, але я без стуку штовхнула двері - і ті зі скрипом, що здався мені громоподібним, повільно відчинилася.