Глава 9. Мертві Землі.

 - Що не так? - присунулась я.

 - Бачиш, - демон ткнув пальцем в карту, де чорна точка нашого аерону обгинала довгий язик Зони № 6, - Мертві Землі просунулись набагато далі, ніж я припускав. Тепер за пару днів у Фладефію не потрапити. Дні чотири, не менш...

 - Чотири дні?Так я ж в універ не встигну! - я розгублено плюхнулася в під'їхавше ззаду крісло.

 - Ну... Стривай панікувати. Ми можемо не облітати Зону, а перетнути її, тоді встигнемо.

 - Але твоя мама сказала, щоб ми так не робили! Це ж небезпечно!

 - Та ні, дивись, - Мирт пальцем прокреслював шлях на карті. - Небезпечно в епіцентр забиратися, а ця ділянка утворилась недавно, тут ось вона зовсім тонка. Доберемося до цього місця, - палець демона показав на точку, де клин небезпечної зони ставав зовсім вузьким, - піднімемося вище і перелетимо на ту сторону. Так, так і зробимо.

 - Ти впевнений? - все ж мені якось стрьомно залітати на територію, де пропадають експедиції.

 - Так. Я ж тобі казав, що аерон прадіда, тобто, вже мій, повністю захищений. З ним просто нічого не може статися! Так ми за півгодини там пролетимо замість того, щоб облітати два дні!

 - Ну, дивись, під твою відповідальність.

 - Під мою, а під чию ж ще? Загалом, так, до цієї точки ми доберемося тільки до наступного ранку, а поки - розважаємось!

І ми розважалися. Дивились фільми, слухали музику, їли смачну їжу і навіть танцювали трохи. Потім Мирт ще раз перевірив роботу автопілота, і ми розійшлися спати по різних каютах. Казка, а не подорож.

Вранці демон розбудив мене стуком у двері.

 - Підйом! Не хочу, щоб ти пропустила таке видовище, як перетин  Зони № 6 двома відважними мандрівниками! Одягайся і виходь, сніданок вже чекає, я приготував!

 «Приготував» - це означало, що дістав з холодильної камери два контейнери зі смаженою рибою та картопляним пюре. І дві бляшані банки з улюбленим напоєм з морських поліпів.

Після швидкого сніданку ми поспішили до кабіни керування. Аерон якраз наближався до точки на карті, яку вчора позначив Мирт, як місце перетину Зони. На карті поясок пунктиром, який вказує шлях, виглядав зовсім коротким.

 - Раз - і там! - підтвердив натхнений майбутньою пригодою Мирт.

 - Цікаво буде подивитися за Мертві Землі згори. Адже ніхто не знає, що там.

 - Та й ми навряд чи дізнаємося, - знизав плечима демон, - швидше за все, за туманом нічого і не розбереш. То що, поїхали? Зараз відключу автопілот, а то він нас не пустить, перетнемо «язик» на ручному управлінні.

Мирт поворожив над кнопками та важелями, і аерон плавно розвернувся в напрямку до Зони.

 - Ех, з вітерцем!

Природно, ніякого вітерця в закритій кабіні відчуватися не могло. Просто аерон поплив, перетинаючи смугу «виразки» і попутно набираючи висоту. Незабаром ми опинилися над таємничими Мертвими Землями. На подив, туман розступився, він укутував тільки кордон неприступної території, і нашому погляду постала Зона № 6 у всій своїй красі. І вона зовсім не виглядала мертвою, швидше нагадувала буяння  джунглів. З висоти, на якій ми летіли, можна було в загальних рисах розглянути ділянки непрохідних лісів, озера, болота, річки, які перетинали ділянку Мертвих Земель, з'являючись з нізвідки і зникаючи в нікуди. І життя там просто кишіло. Дерева ворушилися, у водах відбивалися темні тіні, чорні точки птахів миготіли, пролітаючи, хтось за кимось полював, а хтось когось вже доїдав.

 - Оце так... - прошепотів Мирт, також уражений видовищем, що відкрилося. - Коли розповім... Ні, не буду розповідати, бо маман приб'є.

 - Так... - кивнула я. - Мертві Землі повні життя.

 - Розглянути б це життя ближче, - Мирт потягнувся до важеля, але я рішуче зупинила його руку.

 - Навіть не думай! Згадай цю гнійну виразку по краю! Хоч тут і життя, але воно якось з вашою місцевістю не контачить!

 - Згоден, - демон опустив руку. - Нам потрібно просто подолати цю перешкоду - і все!

І раптом з озера, що простяглось далеко внизу, вилетіло чорне щупальце. Добре, що ми високо летимо...

Але щупальце все подовжувалося та подовжувалось, немов розмотувався гігантський клубок, тяглося аерона, що летів у височині.

Мирт здригнувся, кинувся до пульта, почав натискати якісь кнопки і чортихатися, тому що нічого не відбувалося, а щупальце все наближалося.

 - Лазерні гармати не працюють! - вигукнув демон, в розпачі стукнувши по пульту кулаком.

Я злякано глянула на нього. Але ж не зможе нас дістати це чудовисько на такій висоті!

Вловивши мій погляд, Мирт поспішив заспокоїти:

 - Не знаю, що це, але зараз захист спрацює. От поглянеш: буде йому непереливки!

Я кивнула. Захист - це добре.

Але нескінченне щупальце продовжувало наближатися. Ще пара секунд лише - і воно врізалось з усіх сил  в аерон.