39. Віктор. Весільна обручка

Я готував дещо масштабне проти батька Лери, і це зайняло більшість мого часу до весілля. Дні пролетіли буквально миттєво. Я навіть з моєю коханою нареченою майже не бачився весь цей час, от і перед весіллям прийшов додому майже о десятій. Але вже післязавтра я зроблю свій хід і злодій буде покараний. Я вирішив, що це буде хороший подарунок Лері на наше весілля. 

Але сьогодні у мене були інші плани… Ще в обід я заїхав в одне місце. У нас з Лерою до сих пір не було важливого атрибуту, який мав бути у кожної пари. Але сьогодні я це виправлю.

Коли я зайшов до будинку, Лера одразу вийшла з кухні, звідки чувся приємний аромат запеченого м’яса. 

 — А я якраз приготувала вечерю, ти голодний? — усміхнулась вона. 

— Дуже, бо заїжджав в один магазин прямо перед закриттям і от одразу поїхав додому… — я підійшов ближче і поцілував її в щоку, але потім мій погляд став серйозним. — Але спочатку я маю дещо сказати тобі, Леро… Точніше, маю дещо зробити… 

Вона насторожено дивилась на мене.

 — Що саме? — запитала серйозно. 

Я дістав з кишені червону коробочку в формі квітки і став на одне коліно:

— Знаю, наші стосунки почались не ідеально… Але я дуже сильно покохав тебе за час, поки ти жила тут. І хочу, щоб ти стала моєю дружиною по своїй волі, — я розкрив перед нею коробочку, в якій була обручка. — Леро, ти станеш моєю дружиною?

Обличчя Лери одразу прояснилося, вона усміхнулась, дивлячись на мене:

 — Я дуже кохаю тебе і згодна стати твоєю дружиною, — урочисто сказала вона. 

Я взяв її за руку і вдягнув їй на палець обручку. Почувався дуже щасливим. А потім встав з коліна і торкнувся долонями її талії та зазирнув їй в очі.

— Знаєш, ти давно зробила мене щасливим, — я усміхнувся. — Ще тоді, коли сказала, що кохаєш мене. Але сьогодні… Сьогодні я, здається, ще щасливіший… Кохаю тебе, — на цих словах я подався вперед і поцілував її, прикриваючи очі. 

Вона відповіла на поцілунок, легенько обійнявши мене.

А потім трохи відсторонилася і сказала:

— Я написала Стефану про нас із тобою… Все пояснила…

— Певно, він був не в захваті, — припустив я. — Але це правильно. Він має право знати. Я дуже щасливий, що ти обрала мене… Кохаю тебе… 

І я знову її поцілував…

Коли наші губи розімкнулись, я сказав:

— Завтра, після того, як ми одружимось, ти переїдеш до моєї спальні, добре? Я хочу, щоб ми засинали і прокидались разом. Я ще дечого хочу, але обіцяю, що не буду тебе підганяти, це трапиться тільки тоді, коли ти будеш готова, — додав я серйозно.

— Добре, — вона ледь почервоніла.

— Тоді ходімо вечеряти… Завтра у нас багато справ…

***

Я заздалегідь замовив Лері перукаря та візажистку, щоб вони допомогли їй виглядати на всі сто на нашому весіллі. Я все ж вірив, що всі дівчата хочуть казки в такий момент, навіть якщо не кажуть про це. 

Ми з Лерою домовились не бачитись аж до самої церемонії, тож через це я поїхав з будинку з самого ранку і залишив її на пару годин саму, щоб вона підготувалась.

Церемонія мала проходити в обід. 

Перед самою церемонією я написав Руслану, щоб перепитати про те, чи вийшло в нього взяти з собою те, про що ми домовились. 

І він сказав, що все вийшло. Я знову видалив це листування. 

Коли вже прийшов до закритого закладу, де мала відбуватись церемонія, там був вітчим Лери і всі її родичі. Сама Лера мала ось-ось приїхати. 

Я підійшов до її батька, поки було трохи часу, і вирішив одразу розставити всі крапки над "і" щодо Руслана. 

— Добрий день. Радий, що у всієї родини вийшло приїхати, — я усміхнувся, хоч мені було і важко усміхатись йому. Я хотів вбити його. Але перш ніж я б себе видав, я продовжив. — Я подумав зробити моїй майбутній дружині сюрприз, тож ми заберемо Руслана погостювати у нас на деякий час, щоб Лері було не нудно, поки я на роботі… 

 — Ну, в нього починаються канікули, то може погостювати, чому б і ні, — розплився в усмішці її вітчим, але усмішка явно була натягнута.  — Але ви йому не дуже потакайте, бо Руслан ледачий, хай щось по дому допомагає… І щоб він повернувся швидко. Все ж, він мій спадкоємець…