29. Віктор. "Я тобі не вірю"

Це було помилкою. Я не мав знову і знову хоч якось показувати Лері, чого я хочу. А хотів я тільки одного. Її. Заперечувати цей факт не було сенсу. В усіх жінках в барах і клубах я шукав її. Знав, що її там бути не може, і погоджувався на сурогат. От тільки толку від сурогату не було ніякого.

Мені не треба була ніяка заміна, я хотів Леру. Це не було кохання, чи ще якась дурня, ні, цього не могло бути. Я просто… Просто хотів її. Несамовито. Хотів впитись губами в її губи, накрити долонями її зранені запʼястки, вкласти її на ліжко, або навіть посадити на якусь поверхню і… Бляха…

Але Лера мені "довіряла". Відчувала "вдячність" і "безпеку". Знала б вона про всі мої хтиві думки, забула б навіть думати про цю оманливу безпеку… Так, я б не дав нікому торкнутись її чи образити, але хіба я сам не був найбільшим її кривдником і загрозою? 

Чомусь я вічно забував про це.

Я пішов до бару, хоча краще б пішов до спальні. Випив ще два келихи, подумавши, що тоді, можливо, зможу заснути сном без сновидінь і думок про неї. А думки про Леру буквально зводили мене з розуму, особливо коли я напивався і вже не міг контролювати себе так, як в тверезому стані. 

Алкоголь не дуже допомагав, але принаймні трохи розслабив мене. Я подумав, що може, взагалі довбаний мазохіст. Треба було або не церемонитись з нею, або відпустити нафіг прямо зараз. Вигнати і хай її батечко б зловив її і одружив з кимось іншим… 

Вона б не змогла сховатися. Вона б не була в безпеці, якби я її відпустив.

А її сосунок-хлопець точно не здатний ні на що, раз розпустивши нюні допускав те, що вона все ще була у мене. Він не захистить її, це точно. 

Віскі обпікало горло. Коли я осушив ще одну склянку, все ж пішов до сходів. Хотів зіштовхнутись з нею знову зараз.

Може, тоді я б не стримався.

Хоча, потім я б себе ненавидів. Я не хотів брати її силою, нізащо…

***

Зранку в мене вперше за багато років страшенно розколювалась голова від похмілля. Я і до цього міг випити з мужиками, але такого похміння в мене не було дуже і дуже давно.

Страшенно хотілось пити, але я не став спускатись вниз, аж допоки не покупався. Душ більш-менш освіжив мене і я таки спустився вниз, перевдягнувшись в домашній одяг.

Я зайшов на кухню і побачив, що Лера вже накрила на стіл.

Вона якраз зробила каву і поглянула на мене якось дивно, мабуть мій вигляд викликав занепокоєння. 

 — Ти не захворів? — спитала, ставлячи чашку переді мною. 

— Просто перепив, — я знизав плечима і взяв до рук чашку. Погляд мимоволі ковзнув по ній. Лера була в домашній сукенці, закритій, з довгими рукавами, і вся виглядала дуже домашньою, з косметики на ній був лише блиск для губ. 

— Може, принести якісь ліки? — запитала вона. 

— Ти дзвонила по відео своєму хлопцю? — відповів я питанням на питання. Не розумів, навіщо вона фарбувала губи, якщо була тільки вдома. Хіба що для відео, так? 

 — По відео? — вона була дуже здивована. — Я взагалі нікому не дзвоню, лише братові, і то це звичайні дзвінки, не відео…

— Навіщо тоді фарбуєш губи? — я ледь схилив голову на бік. 

Лера раптом почервоніла і відвела погляд. 

А потім глянула мені в очі і сказала ніби з викликом:

 — Для себе самої, а що? 

Я зглитнув слину і встав з-за столу. Підійшов близько-близько, але не торкався. Я обіцяв їй, що більше не торкнусь її.

Мене дурманив її аромат. Я вдихнув його на повні груди і ніби вдихнув дим кальяна на чомусь забороненому, так сильно мене повело від цього. 

— Знаєш… — прошепотів я, нахиляючись до її вуха. — Я тобі не вірю…

Продовження - завтра о 18.00! Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко — так ви точно не загубите її і дізнаєтесь, що буде далі! 

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнеті - це легко зробити за допомогою Фейсбуку, Гуглу чи електронної пошти - і тоді ви зможете читати безліч цікавих книг - як завершених, так і в процесі написання!