10.1

Страх, який ще хвилину тому стискав моє горло, раптом розсіюється, поступаючись місцем холодній, гострій люті. Я роблю глибокий вдих, випростовую спину й навмисно повільно, з ледь помітною іронічною посмішкою розглядаю його ікла та витягнуті кігті.

Він може ричати, трансформуватися й трощити кришталь скільки завгодно. Але я більше не беззахисна утриманка в маєтку Рімелів.

— Закінчили, пане Командир? — мій голос лунає дивовижно спокійно й навіть трохи зухвало. Я спершись ліктями на його дубовий стіл, підводжу підборіддя. — Якщо ви закінчили слухати казкові бідкання мого «колишнього нареченого», то я, мабуть, піду. Бо моє зарахування підтверджене ректором і занесене до магічного сувою. А за статутом Академії, який ви самі щойно захищали перед комісією, відрахувати зарахованого адепта Першого Джерела без рішення Ради ви не маєте права. Навіть якщо цей адепт має жахливий характер і не виправдав чиїхось рожевих сподівань.

Я роблю крок убік, намагаючись обійти його й рушити до дверей. Моя нахабність викликає в нього секундне заціпеніння.

Але Данте ді Борджарі не був би очільником Інквізиції, якби його можна було збити з пантелику дешевим демаршем.

Тієї ж миті його рука рухається зі швидкістю розлюченого хижака. Гаряча, важка долоня владно й жорстко припечатує мене назад до столу, перекриваючи шлях. Його обличчя опиняється за міліметр від мого, а здичавілий золотавий погляд пропалює наскрізь.

— Ти вирішила зі мною пограти в юриста, Ліене? — низько, майже з сичанням промовляє він, і від його подиху моєю шкірою сипляться мурашки. — Ти справді думала, що найрозумніша? Що втечеш через кухонні двері з моєї вілли, злиєшся з натовпом і заховаєшся за папірцями Академії?!

Він нахиляється ще нижче, і його ікла майже торкаються моєї шиї.

— Забудь про правила Академії. Ти була під моїм особистим наглядом. Ти — ключовий свідок у справі про застосування забороненої темної магії та вбивство чаклунки в порту! Ти втекла з-під домашнього арешту, вчинила втечу з-під варти Інквізиції й самовільно покинула місце утримання свідка до закінчення офіційного розслідування!

Його пальці трохи сильніше стискають моє плече, але в цьому жесті вже немає неконтрольованої люті — лише абсолютна, нищівна влада.

— Академія захищає студентів від вовчих родів, пташко, — його посмішка стає темною, глузливою й безпеляційною. — Але вона не захищає злочинців від Інквізиції. А в цьому місті, у цих стінах і в цій справі... Закон — це я. І якщо я схочу, ти сидітимеш не в гуртожитку артефакторів, а в моєму особистому підземеллі, чекаючи на допити.

Я замираю, відчуваючи, як моє нахабство миттєво згасає під вагою його аргументів. Він загнав мене в пастку. Знову.

Його слова влучають прямо в ціль, позбавляючи мене будь-яких ілюзій щодо власної безпеки. Усі мої спроби грати в юридичну незалежність та ховатися за статутом Академії розсипаються перед жорстокою реальністю: для нього я не просто втікачка чи колишня утриманка. Я — свідок у справі Інквізиції, і він має повне право зламати мою волю.

Данте повільно відпускає моє плече, але не робить ні кроку назад. Його важкий, тиснучий погляд утримує мене на місці краще за будь-які кайдани. Часткова трансформація повільно відступає з його обличчя, залишаючи лише льодяну, гостру як лезо розважливість інквізитора.

— Сідай, — відкарбував він, указуючи на важке шкіряне крісло навпроти свого столу. — Розмова буде довгою. І повернешся ти до гуртожитку лише тоді, коли я почую правду. Всю правду, Ліене.

Я слухняно опускаюся в крісло, міцно зчепивши тремтячі пальці на колінах. Приховувати щось далі — надто небезпечно. Звинувачення в контактах із темною магією в Імперії караються стратою або довічним ув'язненням у підземеллях.

— Я слухаю, — Данте сідає навпроти, спираючись ліктями на стіл і переплітаючи пальці.Його сталево-золоті очі непорушно приковані до мого обличчя. — З самого початку. Як безрідна утриманка роду Рімел опинилася в доках серед ночі?

— Я... я тікала, — змушую себе вимовити голосно, хоч голос трохи дрижить. — Я дізналася, що після весілля Теодора з чистокровною вовчицею леді Елеонора планує зачинити мене в підвалі, щоб використовувати лише як інкубатор для їхньої крові. Я зібрала речі й побігла до портів, сподіваючись сісти на будь-який корабель...

Я детально розповідаю про темний завулок, про запах озону й згарища, про мертву чаклунку на бруківці та про старання, з якими та передала мені крихітне, напівживе створіння.

— Вона вмирала, — продовжую я, мимоволі торкаючись кишені, де під складами спідниці зачаївся Люмос. — Вона встигла лише шепнути заклинання й всунула мені в руки це кошеня. А потім з'явилися ваші легіонери, і я злякалася...

— А магія? — гостро перебиває Данте, трохи нахиляючись уперед. — Коли прокинулося твоє Джерело?

— Тоді ж! — щиро вигукую я, дивлячись йому прямо в очі. — Після того, як стара торкнулася мене перед смертю! До цього дня я все життя вважала себе абсолютно порожньою судиною! У притулку, у маєтку Рімелів — усі казали, що в мені немає ані краплі сили. Я вперше побачила магічні нитки лише під час випробування в залі!

Замість розуміння чи задоволення від моїх зізнань, обличчя Данте раптом викривляється від раптового, глухого гніву. Його очі знову спалахують диким золотом, а долоня з силою вдаряє по дубовій поверхні столу, змушуючи мене здригнутися.

— Брехуха! — пронизує тишу його низький, розлючений гаркіт.

— Я не брешу! — підхоплююся я з крісла, але він миттєво зводиться на ноги, нависаючи надо мною.

— Ти продовжуєш вдати з себе наївну, безневинну сирітку, Ліене! — проціджує він крізь затиснуті зуби, і від його магічного тиску в кабінеті стає важко дихати. — Теодор особисто розповідав мені про твоє Джерело! Магія в тобі прокинулася ще пів року тому в маєтку Рімелів! Вона була слабкою, але вона була!

Він робить крок до мене, змушуючи мене відступити до стіни.