1.1

Пальці тремтять, торкаючись холодного важкого металу, вбудованого глибоко в кам'яну стіну за важким оксамитовим шпалером.

На щастя, Теодор свого часу був занадто самовпевненим. Коли він вважав мене лише слухняною лялькою, яка із захопленням слухає історії про його величний рід, він прохопився про таємний хід. Вузький службовий тунель для слуг і швидкої евакуації веде прямо з підвалів кухні до потайних дверей у кабінеті леді Елеонори.

Пробратися туди під час нічної метушні, коли кухарі й лакеї збиваються з ніг, готуючи бенкет до завтрашнього весілля, виявилося найпростішим завданням.

Складніше почалося зараз.

Передо мною — масивний сейф із рунічним замком та кодовою комбінацією. Чотири поворотні диски з викарбуваними символами.

— Чорт... — тихо шепочу я, вдивляючись у темряву кабінету матері Теодора. Пахне витриманим вином, дорогим тютюном і важкими парфумами глави клану.

Я прикладаю вухо до холодного металу й повільно повертаю перший диск. Потім другий. У притулку дівчат вчили багатьом речам для виживання, але не зламу магічних аристократичних замків Імперії Суон. Механічні клацання зливаються в один гул, а рунічні символи спалахують і гаснуть, вимагаючи не просто комбінації, а знання сімейного коду роду Рімел.

Дата заснування клану? Ні. Ім'я першого альфи? Дверцята навіть не ворухнулися.

Час невблаганно спливає. Кожна секунда в кабінеті леді Елеонори — це крок до шибениці або шовкового рабства. Позаду мене, у таємному ході, відлунює крапання води, а з коридору маєтку чути тихі кроки нічної варти.

Я кручу диски ще раз, але замок залишається непорушним. Побачивши, як на панелі червоним вогником спалахує захисна руна warning-сигналу, я випускаю диск.

Я не зможу його відкрити. Без магії чи знання особистого шифру леді Елеонори це просто шматок незламного заліза.

Думки гарячково метаються. Втекти без документів — означає бути спійманою на першому ж блокпості провінції Суон. Залишитися тут далі — опинитися впійманою на гарячому.

Клацання дверної клямки відбивається від підлоги, наче постріл.

— Не це ти шукаєш, жебрачко? — холодний, владний голос леді Елеонори розрізає темряву кабінету.

Вона стоїть на порозі, тримаючи в руках срібний свічник. Яскраве полум'я свічок вихоплює з темряви її високу постать, ідеальну зачіску та зверхній, отруйний погляд. За її спиною застигли двоє кремезних лакеїв у лівреях роду Рімел.

Раніше ця жінка посміхалася мені, кивала з удаваною лагідністю й називала «милою дівчиною». Але тепер, коли Теодор погодився на династичний шлюб, її маска солодкої аристократки спала, оголивши вискал хижака.

— Леді Елеоноро... — я повільно відступаю від сейфа, відводячи руки за спину.

— Мовчи! — гримає вона, і в її голосі виразно чути рикання старшої вовчиці клану. — Як ти сміла пробратися в мої покої? Ми дахи тобі дах, одяг, розкіш, про яку така як ти навіть мріяти не мала права! А ти подякувала тим, що вирішила пограбувати мій дім?

— Я лише хотіла забрати свої документи...

— Твої документи належать цьому дому, як і борговий контракт, який викупив мій син! — Елеонора робить крок уперед, її очі спалахують хижим золотом. — Я терпіла тебе в цьому маєтку лише тому, що Тео був засліплений твоїм личком. Я змушена була посміхатися безрідній сироті без краплі вовчої крові! Але цьому настав край. Теодор нарешті схаменувся і бере за дружину гідну дівчину з сильного роду. А твій волосок більше не впаде з голови лише тому, що ти потрібна моєму синові для втіхи.

Вона презирливо оглядає мене з ніг до голови, ніби бруд на дорогому килимі.

— Але я не дозволю тобі зіпсувати весілля мого сина своїми витівками. Замкніть її! — наказує вона лакеям. — У підвальній комірчині, де немає вікон. Протримаєте її там, поки не закінчиться бенкет і леді Розалія не увійде в цей дім як повноправна господиня.

Важкі руки слуг миттєво хапають мене за лікті. Я намагаюся вирватися, але сили чистокровних пере переважають людьскі у рази. Мене витягують із кабінету, а леді Елеонора лише зверхньо всміхається навздогін, зачиняючи двері сейфа, де залишається єдине, що могло б дати мені свободу.