20 глава

Весілля з сюрпризом

Коли я не побачила тоді Марка, дуже розгубилася, коли його не побачила зранку. Але знайшла його у підвальному приміщенні, там де грають у більярд. Забрала його звідти. Та сказала йому, що я про нього думаю. Він слухав мене та тільки посміхався. Мене це розсмішило. Я його завела у номер та поклала спати.

Не дивлячись на це все фуршет пройшов на вищому рівні. На нього приїхав, навіть тато Марка. Я не очікувала познайомитись з ним. Цей чоловік виявився приємним та веселим. А сюрприз який влаштував мені Марк просто неочікуваний. Подарував чудову сукню та намисто до неї. І я саме у цій сукні буду на весіллі. Бо та сукня, яку купила я, мені подобається менше.

****

Сьогодні вже весілля. А, що якщо все піде не так? Я ходжу у весільній сукні по кімнаті. Нервую, дуже нервую. Ох, ці весілля. Перше весілля не вдалось взагалі. Сподіваюсь, що на цьому не буде жодних сюрпризів.

- Сядь вже! — сказала вже втретє мені Лола, але в цей раз підвищила голос.

- Не кричи, — я сіла на диван — я нервую

- Немає приводів для нервів. Ти ж сама знаєш, що Марк тебе любить і точно від тебе не втече

- Ну, так... ти права — я зітхнула. До нас прийшла Аманда. Вона все ж залишилась на наше свято.

- У вас все добре?

- Ось наречена нервує, а так все добре

- А може буде як те весілля? Я ж цього не переживу

- А, що було?

- Довга історія — сказала я.

- Ну, якщо у двох словах. Готувалась Софія з Глібом до весілля. У день весілля...

- Гліб не приїхав на церемонію. Тільки недавно дізналась чому

- Чому?

- Він у в’язниці. Посадили за фальсифікацію лікарських препаратів

- Оце так — здивовано сказала Аманда. Вона підійшла до мене, сіла та обійняла мене — все буде добре. На скільки я зрозуміла, що твій наречений поліціянт. І його точно не посадять

Я почала сміятись зі слів Аманди.

- А знаєш, що цікаве у тій історії? Гліба посадив Марк

- Серйозно?

- Так — я подивилась на годинник, до церемонії залишилось двадцять хвилин. Я почала нервувати ще більше.

- Софіє, може тобі заспокійливе випити?

- Ні, я не хочу. Адже після заспокійливого я буду тупити. Я себе знаю

- Як хочеш — у гримерку зайшла мама. Подивилась на нас.

- Як у вас справи?

- Мамо, я нервую. А якщо піде все не так? А якщо церемонію треба буде скасовувати?

- Не треба нервуватись — вона мене обійняла — все буде добре

- Сподіваюсь на це

Двадцять хвилин потому.

Я виглянула з коридору у зал. Ні Марка, ні Іллі у залі немає. Де вони?! Де? Ні, це не повториться вдруге.

- Вже час виходити — до мене підійшла робітниця РАЦСу.

- У залі немає Марка та Іллі — сказала я сумно, а на очі вже накотились сльози.

- Софіє, не хвилюйтесь. Все буде добре

- Я вже сумніваюсь у цьому — сказала пошепки я. До мене підійшла Лола. Аманда вже була у залі. Раніше вийшла з моєю мамою з кімнати.

- Дорогенька, все буде добре

- Але Марка там немає — подруга мене обійняла.

- Я впевнена, що він просто затримався у своїй кімнаті

- Підемо подивимось — сказала я. Подруга нічого мені не сказала, а просто взяла за руку. Ми пішли у кімнату Марка. Йшли ми через весь коридор. Є така прикмета, що наречений не може бачити наречену до початку церемонії. Але я не можу не знати, де мій Марк. Якщо його ще немає у залі. Ми зайшли у кімнату. Марка в кімнаті немає, а на дивані лежить його костюм.

Невже? Невже це повторюється? Ні, не може такого бути! Що ж зі мною не так? Чому чоловіки не з’являються на весілля? Кажуть, ти мені подобаєшся, потім я тебе кохаю. Пропозицію роблять. А на весілля не з’являються. Мабуть, думають, що роблять помилку. Гліба “помилку” я тепер знаю. А чому Марк не прийшов це питання. Сподіваюсь у нього буде вагомий аргумент, якщо я звісно його ще побачу.

Я сіла на диван.

- Невже... — почала я

- Софі, не панікуй! Все буде добре. Він ще з’явиться

- Ти таке і про Гліба казала. І, що відбулось? Він не з’явився на церемонію

- І все ж

Лола все ж вмовила мене вийти у зал. Я підійшла до вівтаря. І тут раптом бачу, що до нього прибіг Марк. Я дивлюсь на нього зі сльозами на очах. А він дивиться на мене та посміхається. Єдине, що я почула так це тиху фразу.

- Встиг — сказав він задихаючись.

Почалась церемонія. На щастя все відбувається по-іншому. Не так як той раз. Але єдине, що у мене викликало запитання, те, що чому Марк не у костюмі, а в формі поліціянта.

Марк.

Три години тому.

Я вже прийшов у кімнату та почав приводити себе до порядку. У кімнату зайшли Андрій, Ілля та Іван.

- Марку, у нас до тебе є справа

- Яка?

- Нас викликають на роботу

- Що?! У мене взагалі-то весілля

- Я все розумію. Але це терміново

- Ех, поїхали — я поклав свій смокінг, який тільки-но хотів одягати — сподіваюсь встигнемо до початку, бо Софі буде хвилюватись

Ми вийшли з готелю. І хлопці мене почали вводити у курс справи. А справа була у тому, що вийшли на слід грабіжників банків. У тому числі був банк Софії. Виявилось, що за грабіжниками вже слідкують. Ми приїхали на місце злочину. І через деякий час спіймали цих злодіїв “на гарячому” як то кажуть. Після поїхали у відділок поліції. Складали протоколи та проводили допит. На це пішло половина часу. А після як справа була доведена до кінця. Ми швидко поїхали у готель. Повинна початись церемонія через декілька навіть не хвилин, а секунд. Я навіть не встиг переодягнутись у костюм.

Побачив Софі, яка вже майже плаче, але й посміхається в той самий момент.

Не хотів я таким чином почати цю церемонію та й взагалі наше подружнє життя. Та що сталося, те сталося. Головне, що встиг. І ще у мене хороша новина для Софії. Те, що ці грабіжники вже у в’язниці.

Софія.