19 глава

Підготовка до фуршету

Минув місяць.

За чотири дні до весілля.

Ми приїхали у готель, в якому буде святкування нашого весілля. Готель ми вибрали не за один день. Цей готель нам сподобався більше, ніж всі інші готелі в передмісті Києва. Готель невеликий, але затишний. Господарі готелю привітні та персонал хороший. Нас з Марком поселили в номер люкс. З нами також приїхали Лола та її син, якого за вирішенням суду залишився з Лолою. Вона звісно хотіла, щоб з ним посиділи її батьки. Та вони поїхали кудись закордон. А взяти онука з собою вони просто не змогли. Тому Лолі та її сину зняли номер напівлюкс, щоб вони цей тиждень пожили в комфортних умовах. Мої ж батьки навідріз відмовлялись приїхати у готель за декілька днів до весілля. Казали типу, щоб ми не витрачали гроші. Краще їх витратити на медовий місяць. Але ми наполягли на тому, щоб вони приїхали. І вони таки приїхали. Їм сподобався готель ще коли вони не зайшли в середину. До нас ще приєднались Габріель та Емілі, яка вже вагітна. Я за них дуже рада. Ну і звісно, приїхали з Чернівців декілька друзів Марка. Вони коли приїхали, Марк встиг нас тільки познайомити, а потім вони пішли спати, бо їхали на поїзді тому дуже втомились. І один з них є дружба Марка. А моя дружка це звісно Лола. Не дивлячись, що її шлюб розвалився як картковий будинок. Вона за мене рада. До речі, друзів Марка звати Андрій та Ілля. І здається Ілля його дружок. Марк розповідав, що не міг ніяк вибрати, хто з них буде дружком. Яким чином він вибрав саме Іллю, я не пам’ятаю.

Вечір. Завтра буде фуршет, який влаштовую я. У вітальні готелю прибрали всі дивани, які там були та поставили столи для фуршетів. В цей час мій наречений зі своїми друзями, які прокинулись годину тому сидять у барі та п’ють віскі. Я на це дивитись не можу. Марк якщо вип’є ще пару келихів буде п’яний й завтра не буде на фуршеті. Я підійшла до нього впритул.

- Марку, можна тебе на хвилиночку

- Хлопці, я зараз прийду — сказав він та встав. Ми відійшли в сторону — ти щось хотіла?

- Скільки ти випив?

- Два келихи... здається

- Не пий більше — сказала я

- Нічого не обіцяю — сказав Марк

- Ну, будь ласка, не пий

- Ех — важко зітхнув мій Марк — я постараюсь. Але якби ти знала моїх друзів...

- Софіє! — покликала мене Лола

- Постарайся — сказала я та побігла до подруги. Яка стоїть посеред холу з незрозумілим мені виразом обличчя — що сталося, дорогенька?

- Андрійко зник

- Як зник? — перелякано запитала я. Цього нам ще не вистачало. До нас підійшла моя мама.

- Дівчатка, у вас якась проблема?

- Андрійко зник — сказала вже з заплаканими очима подруга.

- Так, не треба сліз — сказала мама — зараз знайдемо

- Ой, як це добре. Ви тут шукайте, а я побігла готуватись до фуршету

Я побігла на кухню до кухарів перевірити чи готові канапе та інші закуски. Зайшла у кухню. На кухні була спокійна атмосфера. І тут я забігла вся стривожена всім цим фуршетом.

- Софіє, заспокойтесь — сказав шеф-кухар, побачивши мене. Він моментально подав мені склянку з водою. Я зробила декілька ковтків.

- Сподіваюсь у воді не було якихось препаратів

- А яка вже різниця — сказав шеф-кухар та почав сміятись

- І все ж

- Не переймайтесь немає ніяких там ліків

- Добре. Як у нас все готове?

- Так. Вже зроблені канапе чотирьох видів. Вже стоять у холодильнику. Тарталетки готуються. Сирне асорті зробимо безпосередньо перед фуршетом. Софіє, сядьте, відпочиньте. Все ж добре

- На кухні так. А у залі це просто жах. Та ще й син подруги пропав

До нас підійшла одна з кухарів. Вона тримала за руку Андрійка.

- Ось цей хлопчик?

- Так, Андрійко, ти що тут робиш?

- Мені у номері нудно

- І ти вирішив прогулятись готелем?

- Угу — Андрійко опустив голову — на мене знову мама буде злитись

- Не буде, обіцяю — я сіла до нього і погладила по голові. Після ми пішли з кухні у хол, де я останній раз бачила свою подругу з моєю мамою. Зайшли у хол, до нас зразу підбігла Лола.

- Ось знайшла пропажу — сказала я та відпустила руку Андрійка.

- Де ти був?

- Я знайшла його у кухні

- Мені у номері нудно

- А тут є діти його віку? — запитала Лола

- Не знаю, запитай в адміністратора — Лола взяла сина за руку та пішла до стійки адміністратора.

За годину я пішла до бару, щоб випити щось. Втомилась за цей день. Сподіваюсь завтра пройде все як я собі це уявляю.

- Віскі, будь ласка — сказала я бармену. На мене звернула увагу якась дівчина. Тут не тільки ми, але й інші відвідувачі є.

- Софіє, це ти?

Я подивилась на дівчину. І згадала школу, бо це моя однокласниця. Однокласниця з якою у мене були хороші стосунки, адже ми сиділи за однією партою.

- Аманда?

- Так це я — вона з випускного зовсім не змінилась. Таке ж чорне волосся, така ж посмішка і такий же стиль одягу.

- Що ти тут робиш?

- Їду додому. Зупинилась на ніч, щоб переночувати. А ти як? Знаєш, що це за метушня тут відбувається?

- Знаю. Тут буде завтра фуршет... і влаштовую його я — мені бармен дав келих з віскі

- Є якась причина?

- Так. Я одружуюсь за декілька днів

- Ого, вітаю

- Залишайся — раптом сказала я, не зрозумівши цього

- Я з радістю залишусь... знаю, знаю подарунок буде — я з Амандою почали сміятись. Адже згадали як вона “вчасно” дарувала подарунки, якщо дарувала їх взагалі.

- Ага, буду чекати.. давай вип’ємо за зустріч. Бо щось давненько не бачились

- Так. П’ять років прожила закордоном. Їду додому на машині зі своєю дочкою

- У тебе є дочка?

- Так. Їй вже п’ять років

Я згадала, що Андрійку так само п’ять. Треба буде їх познайомити.

- А де ж твій наречений?