18 глава

Цікавий день

Тиждень потому.

Після того як ми забрали Лолу від ворожки. Подруга отямилась від того, що відбулося. Вона подала позив до суду з приводу Андрійка, її сина. Вона проти, щоб син залишився з татом. Найняла собі дорогого адвоката. І впевнена на сто відсотків, що переможе. А у нас завтра важлива подія. Ну, як у нас... Габріель одружується. І мене дуже дратує той факт, що Марк завтра патрулює район. Саме в той час, коли буде ця церемонія. Ну, як це так можливо? Не подобається мені його патрулювання коли відбувається щось по-особливому важливе.

Марк наполіг на тому, щоб я їхала на його машині. Я спочатку була проти. Адже як я сяду у сукні за кермо. Але все ж поїхала за кермом.

Їду, нічого не віщує біди. Але сталося... Мене зупинив поліціянт. Я заглушила мотор. Що ж я такого зробила? Наче не підвищувала швидкість та їхала по правилам. Навіщо це мене зупинили? Я не розумію. До мене підійшов поліціянт, я відкрила вікно.

- Добрий день, Майор Соболь. Пред’явіть, будь ласка, водійські права

- Ось тримайте — я дала йому свої права, поліціянт уважно почав читати права — я щось порушила?

- Вийдіть, будь ласка

- Навіщо? — з непорозумінням запитала я

- Вийдіть, будь ласка

- Ну, добре — я відкрила дверцята та вийшла.

Поліціянт подивився на мене. А я була у червоній сукні, яку вибрала наречена для своїх дружок.

- Красиво виглядаєте... ну, що продовжимо

- Дякую, але, що продовжимо?

- Ця машина знаходиться у розшуку

- У якому сенсі?

- Машину викрали

- Такого бути не може!

Я почала агресивно себе вести. А як на це можна по іншому реагувати?

- Та невже

- Щоб ви розуміли! Це машина мого хлопця. А він поліціянт. Я зараз подзвоню йому

- Серйозно? А мені все-одно. Так, машину на штраф-майданчик. А ми їдемо у відділок поліції.

- Нікуди я не поїду — мене охопила злість. У розшуку машина? Не може такого бути! Я почала ще більше агресивно себе поводити.

- Я викликаю підмогу

- Викликайте кого хочете! Я все-одно не поїду у відділок!

Поліціянт сказав щось у рацію. Я не слухала його. Як же мені не запізнитись на весілля брата? Церемонія почнеться через півгодини. А я ще й близько не біля того ресторану. Задумавшись, я не бачила нічого перед собою. Та коли я побачила знайомого мені до болю поліціянта, який вийшов з машини з величезним букетом білих та червоних троянд я зомліла. Це Марк... а, що взагалі відбувається? Марк підійшов до мене.

- Привіт, сонечко — почав він, а я стою і думаю, а, що це відбувається. Він дав мені букет троянд — це тобі

- Дякую

- Це, ще не все — Марк відійшов трохи та став на одне коліно та дістав каблучку — Софіє, ти вийдеш за мене?

Я стою, дивлюсь на каблуку. А у мене з очей потекли сльози. Ну, все макіяж коту під хвіст. Макіяжу, який я робила собі майже годину. Трясця!

- То ти вийдеш за мене? — я напевно зробила дуже велику паузу.

- Так — Марк встав та одягнув мені каблучку. А потім взяв і закружляв нас. У мене аж в очах потемніло. Це буде незабутній спогад. І схоже один з найприємніших. Він поставив мене на асфальт.

- Ну, що. Дякую тобі Майоре, що допоміг — вони потиснули один одному руки.

- Про це потім поговоримо

- Це навіть не обговорюється. Ну, все нам треба швиденько їхати, а то запізнюємось на свято

Ми сіли у машину. Марк сів за кермо та ми поїхали.

- Так ось чому ти наполягав, щоб я поїхала на твоїй машині — мій вже наречений почав сміятись.

- Ну, так. Страшно було коли тебе зупинили?

- Ще як. Мене ніколи не зупиняли поліціянти

- Серйозно?

- Так, цілком серйозно — я подивилась на каблучку.

- Подобається?

- Дуже, вона чарівна — я дивилась на каблучку та посміхалась на всі свої тридцять два зуби. Марк дуже швидко їхав, видно, що він поліціянтів ніяк не боїться, адже сам поліціянт. Тому домовитись зможе. До ресторану ми доїхали за декілька хвилин до початку. Коли зайшли у зал, то побачили, що всі вже сидять на місцях. Марк зайняв своє місце. А я пішла шукати Емілі, адже я її дружка. Знайшла її вже у коридорі. Вона стояла у вишуканій білій сукні. Воно дуже довге, але з відкритими плечима, на яких лежить прозорий шарф. Зачіска дуже красива.

- Де ти так довго? — накинулась вона на мене зі запитанням

- Мені подобається запізнюватись — я почала сміятись — а якщо серйозно, то мені зробили пропозицію прям на дорозі

- Як це? Хоча можеш поки що не відповідати. Зараз все вже почнеться

- Так потім розкажу — я вийшла з коридору до арки, біля якої вже стояв дружба Габріеля. І в один й той самий момент, як я підійшла до арки. До арки підійшов Габріель. Церемонія почалась. Добре, що встигли.

Марк.

Ем... з чого почати навіть не знаю. Я купив каблучку для пропозиції Софії, коли їздив до так названого тата. Після того як ми попрощались. Віталіна зробила мені знижку. Що було приємно. А ідея як зробити Софії пропозицію виникла не те, що сама собою. Мені Іван запропонував декілька варіантів. І я ці варіанти використав, але трошки змінив їх. Софія була розлючена не на жарт. Бачив її реакцію, на те, що відбувається. А коли побачила мене, почала посміхатись. І вона сказала “Так”. Це для мене багато, що значить. Я сподіваюсь, ми створимо нашу щасливу сім’ю. Головне, щоб весілля пройшло добре. Бо знаючи весільний досвід Софії, я боюсь, що з нею може бути щось не так. Якщо все піде не так як ми задумаємо. Але єдине, що я придумав, так це сюрприз на весіллі. Сподіваюсь, що їй це сподобається.