17 глава

Не виконана помста та перевірка

Погуляли ми добре, зайшли в кав’ярню. Випили там каву, щоб зігрітись. Та з’їли по круасану, бо трохи зголодніли. Я пропонувала Марку піти додому й там поїсти, але він захотів зайти в кав’ярню.

Ми прийшли додому, дома звісно тиша. Лола ще спить. Коли я зняла свій верхній одяг, пройшла у кімнату. Ем.., а Лоли в кімнаті немає. Цікаво, де вона?

- Марку, йди-но сюди! — крикнула я.

- Що сталося, люба?

- Лола зникла — я показала Марку на диван.

- Тихо. Тихо — сказав Марк, адже я вже збиралась панікувати та він цього мені зробити не дав — у неї були ключі від твоєї квартири?

- Так — сказала я та подивилась на Марка — я їй зробила дублікат, коли їздила то у відрядження, то на відпочинок

- Значить у неї є ключ. Мг... тоді зрозуміло, чому квартира була замкнена на ключ. У тебе є припущення де вона може бути?

Цього питання я й очікувала, тому зразу сказала своє припущення.

- Пам’ятаєш, вона казала про ворожку. Що вони шахрайки й тому подібне

- Пам’ятаю, думаєш вона у неї?

- Так

- Тоді перевірмо — ми швиденько одяглись. Пішли до машини. Я знову ледве б і впала. Я сказала адресу, ми поїхали до ворожки. Їхали ми довго, адже всі повертались у місто з різних сіл, не дивлячись, що зараз зима. Доїхавши, Марк припаркував машину. Ми побігли до квартири ворожки. Квартира відчинена. Якось це дивно. Ми зайшли обережно у квартиру. І побачили цікаву картину. Лола дійсно у ворожки, але зовсім не на сеансі. Вона прив’язала ворожку до стільця та щось говорила. А стояла вона спиною до нас.

- Лола! — сказала я голосно. Вона обернулась аж підстрибнула, а потім застигла.

- Що ви тут робите?

- Тебе шукаємо — сказала я

- Сподіваюсь, ти ще нічого поганого їй не зробила — сказав Марк та подивився на Лолу серйозним поглядом.

- Ще ні, але зараз... їй буде непереливки — подруга взяла ніж у руку

- Тримайте цю скажену! — закричала ворожка. Марк обережно підійшов до Лоли. Обережно взяв у неї ніж. Та поклав його на стіл. Я підійшла до ворожки та почала її розв’язувати.

- Пощастило тобі!

Я розв’язала ворожку. Ми забрали Лолу та пішли з квартири. Насильно повели її до машини. Лола весь час кричала “Відпустіть мене!” “Мені треба закінчити справу!” і все тому подібне. Та ми й не думали її відпускати, щоб вона не наробила дурниць. А знаючи її, вона може. Не дивлячись на те, що вона мама та вчителька. Що їй треба поводитися пристойно. Але у неї такий характер, що нікому не побажаєш. Я розповім як ми познайомились, коли згадала про її характер. І, так почну.

“У підлітковому віці я була непосидюча та завжди встрявала в якісь погані історії. Цей день не був виключенням. Я зі своєю компанією з трьох хлопців пішли до якогось будівництва. І що ви думаєте, ми зустріли іншу, схожу компанію. В якій була Лола. Їх компанія була агресивною. Сказали, що типу вони тут сидять й нам тут місця немає. Це нас обурило. І ми почали битися. Повз будівництва проїжджала машина поліції. І звісно, нас забрали у відділок. Посадили у спільну камеру. Де мої хлопці почали агресивно себе вести. Хлопці з тієї компанії відповіли їм. Врешті-решт їх залишила на п’ятнадцять діб. А мене та Лолу відпустили, за, те, що ми сиділи спокійно. Ми коли вийшли з будівлі, то познайомились. Я зразу почала називати її Лолою, адже їй не подобається ім’я Елеонора. Так ми й познайомились.”

Тоді Марку ми не захотіли розповідати про це. Не знаю, як би він відреагував.

Ми приїхали до мене додому, Лолу звісно привезли з собою. Ми всі роздяглись. І тут я з Марком влаштували їй допит. Лола сіла на диван, а ми стали навпроти неї.

- Лоло, навіщо ти влаштувала такий спектакль? — запитала я

- Я хотіла тільки запитати цю ворожку, навіщо вона бреше та, щоб повернула всі мої гроші

- І для цього ти її прив’язала до стільця

- Ти знаєш яку суму грошей я у неї залишила? Десь більше ніж п'ять тисяч. А могла б на ці гроші купити дитині велосипед

- Ну, так. Це багато, — сказав Марк — нічого ми цю ворожку перевіримо

- Ти її посадиш за ґрати — запитала Лола та непомітно посміхнулась.

- Якщо будуть на те причини, то сидітиме за ґратами

- То чого сидиш? Гайда перевіряти — Лола встала. Я подивилась на неї здивовано.

- Куди це ти?

- Допомогти Марку

- Сядь! Марк у всьому розбереться сам — Лола подивилась на мене похмуро та сіла на диван — у тебе дома справи є?

- Так, мені треба ще контрольні перевірити. Краще, якщо їхати, то у ліцей

- Марку, завезеш її?

- Без проблем — Марк та Лола одяглись та поїхали. А я зітхнула. Ох, ця Лола... до ворожки поїхала, щоб забрати гроші. І метод такий вибрала. А хоча, я напевно б зробила так само. Якби залишила там такі гроші, я не знаю, щоб я могла придумати. На щастя я в це ворожіння не вірю, тому не ходила. Хоча раз була та платила все-одно не я. Треба буде ту суму повернути Лолі. Бо як-не-як, але ж це вона платила за візит до ворожки. Те ж мені ще “справа на мільйон”. Ця ворожка такими темпами цей мільйон дійсно вже заробила. На таких же наївних як моя подруга. Але до того як вона сказала про ворожку, я взагалі не знала, що подруга у таке вірить. Я думаю, що вона просто хотіла на комусь збити цю злість. На мені? А я в чому винна? Тому напевно, вона й поїхала до ворожки. Яка нагадала щасливе майбутнє. Хоча думаю, що у неї ще все попереду. У неї вже буде інше життя. Без чоловіка. Але сподіваюсь, що з сином.

А я? У мене все добре і без цієї ворожки було б. Вона не сказала нічого такого, що просто “Вау”. І це б реально збулось. А зустріти своє кохання можна було б і без ворожки. Це на сто відсотків правда.