16 глава

Сльози подруги

Я прокинулась від сильного головного болю. Схопилась за голову. Це ж треба було вчора так багато випити. І приводу ж не було. Відкрити очі від цього болю важко.

- Випий ― почула я голос Марка. Я ледве відкрила очі. Дійсно наді мною стоїть коханий зі склянкою у правій руці.

- Що це?

- Ліки. Випий, полегшає — я взяла склянку та почала пити.

- До кінця — Марк подивився на мене серйозним поглядом.

- Добре — не дивись на мене так. Я допила та віддала склянку Марку.

- Молодець. А тепер гайда снідати — він сказав та швидко вийшов з кімнати. Я збиралась вже вставати та не встигла. Мій телефон почав дзвонити. Ох, цей дзвінок такий гучний, що я моментально підняла слухавку. Мабуть, Лола здивувалась від цього.

- Привіт — я почула її голос. Він був якийсь засмучений, хоча по одному слову це виявити не можливо.

- Привіт, у тебе щось сталося — припустила я. І це на жаль виявилось правда.

- Мг...

- Що? — через силу запитала я, адже голова розколюється досі.

- Від мене пішов Євген та забрав сина — я почула, що Лола почала ще більше плакати.

- Ем...

- Можеш приїхати до мене, будь ласка

- Лоло, — я зітхнула — приїдь ти до мене. Я не дуже добре себе почуваю — я знову схопилась за голову, бо було таке відчуття, наче в неї встромили ніж. Ох, як це боляче...

- Добре — Лола шморгнула носом.

- Чекаю тебе — Лола поклала слухавку. А я встала з ліжка. Та пішла на кухню. Зайшовши, я побачила Марка, який практично з’їв свій сніданок. Він подивився на мене.

- Не дуже виглядаєш. Сідай снідати

- До нас Лола скоро приїде — я сіла за стіл

- Навіщо? — зі здивуванням запитав Марк.

- На скільки я зрозуміла, її кинув Євген

- Оце так поворот

- Ага — я почала їсти, але маток у горло не лізе. Та все-одно заставила себе з’їсти хоча б щось — розповідай, як вчора з’їздив?

- Добре. Познайомився з Олександром ближче. У нього великий такий будинок та свій ювелірний магазин. Але я так зрозумів, що він не один

- Вау, серйозно? — зі здивуванням запитала я

- Так. Треба разом з тобою з’їздити у моє рідне місто. Воно до речі дуже красиве

- Вірю — сказала я та через силу посміхнулась.

Коли з’їла сніданок, правда не до кінця мені полегшало. Напевно таблетка подіяла та й взагалі, те, що поснідала.

Приїхала подруга. Лола була вся у сльозах. Вона зайшла у квартиру, тримаючи якийсь пакунок у руці. Без слів, подруга віддала цей пакунок мені. А сама почала знімати верхній одяг. Я зайшла на кухню та подивилась, що лежить у пакунку. Лола привезла коньяк.

Ми всі сіли за стіл. Марк розлив всім коньяк. Так, Марк залишився з нами. Лола захотіла, щоб він залишився. Ми випили.

- Розповідай, що сталося

- Вчора ввечері, коли подзвонив Євген, сказав, щоб я була дома. Я приїхала й тут почався “спектакль” на який я не була готова

- Що саме було?

- Він мені сказав, що я багато гуляю, та й взагалі дуже часто залишаю Андрійка на його батьків. Слово за слово, ми посварились. Він зібрав речі та пішов. Андрійка забрав з собою

- Отакої. А він, що не знає того, що ти їздиш до своїх учнів, що ти займаєшся репетиторством?

- Знає... наче — останнє слово вона сказала тихо.

- Наче? — запитав Марк. Лола подивилась на Марка.

- Я не впевнена. Останнім часом ми й правда віддалились один від одного. І тому не впевнена. Софі, а ти мала рацію...

- З приводу чого? — з непорозумінням запитала я

- З приводу ворожки...шарлатанки вони всі!

- Про яку ворожку йде мова? — я подивилась розгублено на Марка, який нічого ж звісно не знає. Та й не повинен знати.

- Та таке, тобі воно не потрібно — сказала я. Лола на мене подивилась, вона була вже п’яна. Дуже швидко сп’яніла.

- Ні. Я думаю, що ти повинен це знати

- Елеоноро! — сказала я її повне ім’я зі злості. Та Лолу понесло. Якби вона була твереза і при своєму розумі, то впевнена, що вона б цього нізащо не розповіла.

- Я повела Софі до ворожки, вона нагадала, що Софі знайде скоро своє кохання. Я так розумію, що це ти — Лола посміхнулась та показала вказівним пальцем на Марка. Марк почав сміятись.

- Дівчата, ви в це вірите?

- Я з самого початку не вірила — сказала я

- А я вірила. От дурепа! — Лола обперлась об стіл ліктями, а потім схопилась за голову. І знову почала плакати... ні навіть не плакати, а ридати. Я її підняла зі стільця та міцно обійняла. А після подумала, що подрузі краще більше не пити.

- Піду її вкладу спати — сказала я Марку. Він кивнув.

Ми пішли у кімнату. Оскільки диван був розстелений, то я вклала Лолу на диван, вкрила пледом. Лола швидко заснула. А я пішла на кухню, де сидів Марк.

- Вона, що дійсно вірить у ворожіння?

- Уявляєш, вірить. І мене до ворожки записала

- І, що ж вона тобі нагадала?

- Те, що сказала Лола. Але я в це не повірила

- А зараз віриш?

- І зараз не вірю, я не змінила свою думку. А взагалі, я дуже рада, щаслива, що зустріла тебе

- Того, хто посадив за ґрати твого нареченого?

- Та ну його. Все правильно зробив, не можна вбивати людей — я поцілувала Марка. Він мене обійняв.

- Підемо погуляємо?

- А Лола?

- А, що Лола? Вона спить — сказав Марк та поцілував мене у губи.

- Ну... добре — я посміхнулась. Ми пішли гуляти. Не дивлячись на те, що зараз зима та ожеледиця та холодно все-одно прогулятися було добре. Навіть, якщо казати про мене, то мені це потрібно. Ми вийшли гуляти. На вулиці й правда виявилось дуже слизько. Я було б впала як ми вийшли, та Марк мене підхопив. Я так почала сміятися з цього. Ми пішли гуляти по бульвару. На бульварі не було слизько. Ми почали знову говорити про ворожку.

- А знаєш, я б не проти до неї сходити — сказав Марк

- Ти це зараз серйозно