12 глава

Примирення

Три дні потому.

Стою біля вікна та згадую нашу останню розмову з Марком. Як він міг? Як міг таке вчинити? Так, я розумію, що це його робота затримувати злочинців. Але, щоб не дати право на дзвінок. Це не правильно. Не вірю, що Гліб мені не захотів дзвонити. Просто не вірю і все.

Але, ж трясця. Я кохаю Марка. І кожного разу, коли він не біля мене мені сумно. Так сумно, що хоч вовком вий. Цей чоловік і дійсно перевернув моє життя. Як і казала ворожка. А я їй не повірила. Чи вірю я досі в це? Не знаю. У мене якісь двоякі відчуття.

Стою і згадую наші з Марком прогулянки парком, наші пристрасні поцілунки. Мені так цього не вистачає. В якусь мить я все-таки вирішила переступити через свою гордість і подзвонила коханому. Але він не взяв слухавку. Тоді я йому подзвонила вдруге. І теж тиша, ну як тиша. Я чула одні гудки. Я почала хвилюватись. Він коли навіть на якомусь завданні все-одно мені хоч якось відповідає. А тут... тиша.

Не встигла я покласти телефон на журнальний столик. Як побачила дзвінок від колеги Марка, Івана. Я швидко взяла слухавку.

- Привіт — сказав він

- Привіт. А де Марк? Чому він не відповів на дзвінки? Ви взагалі зараз разом?

- Софіє, ти тільки не хвилюйся

- Що трапилось, Іване?!

- Софіє, ми були на завданні. Затримували одного злочинця...

- Давай ближче до справи — перебила його я

- Марк у лікарні

- Що?!

- Не хвилюйся, він живий. У нього кульове поранення. Зробили операцію. Він зараз у реанімації — сказав швидко Іван.

- Яка лікарня?!

Іван назвав мені номер лікарні. І я схопила перші речі, які побачила. Одяглась і швидко поїхала у лікарню.

Приїхавши у лікарню, я побачила, що на першому поверсі ходить Іван. Ходить туди сюди. Я підійшла до нього.

- Привіт, що з Марком? І що взагалі трапилось?

- Марк зараз відходить від наркозу... він у реанімації.

- А сталося то що?

- Ми з Марком слідкували за одним чоловіком. Коли ж його затримували він витягнув пістолета. Вистрелив. Я спочатку навіть не зрозумів, що відбулось. Виявилось, що якби не Марк... на його місці у реанімації лежав би я

- Він тебе прикрив собою?

- Так... лікар сказав, що куля потрапила йому за декілька сантиметрів від серця... сантиметром ближче, він би помер. На щастя все склалося не так

- Це точно — у мене наче від серця відлягло, камінь впав... з ним все добре... мабуть

За декілька хвилин ми побачили як до палати везуть Марка. Він лежав на ліжку з закритими очима... ще спить. А до нас підійшов лікар.

- Ваш колега — він подивився на Івана — ще спить, його стан стабільний

- Тобто з ним все добре? — запитала я

- Перепрошую, а ви хто?

- Я дівчина Марка, Софія

- Зрозуміло. Так з ним все добре. Він повинен полежати у лікарні декілька тижнів, поки повністю не одужає.

- А можна до нього зайти? — запитала я

- Так. Звісно

Я подивилась на Івана.

- Я сама зайду, добре?

- Авжеж, йди — я зайшла в палату. Марк лежить у палаті один, бо це одномісна палата. Він лежить з заплющеними очима. Мабуть, що спить. Тому я взяла стілець і сіла біля ліжка Марка. Взяла його за руку і весь час на нього дивилась. І подумала, ну посадив він Гліба і що з того? Але єдине, що я хочу так це побачити його. Просто поговорити. Але поки що навіть не знаю про що. Але я хочу його побачити. Сподіваюсь, що коли Марк одужає він мені дозволить поговорити, побачити мого колишнього нареченого.

Я не помітила як Марк відкрив очі.

- Софія?

- Так, це я

- Я тебе такий радий бачити

- Пробач мені. Я розумію, що ти виконував свою роботу...

Марк посміхнувся.

- Нічого страшного, я все розумію...

Після цих слів ми просто дивились один на одного і ні слова не промовили. У палату зайшла медсестра. Вона подивилась на Марка.

- У вас напевно вже крапельниця закінчилась — вона підійшла до неї та зняла голку з руки Марка через яку потрапляли ліки — з завтрашнього дня у вас приписані крапельниці з вітамінами

Медсестра вийшла з палати. Я ще посиділа біля Марка хвилин двадцять, а потім мене попросили піти, адже час для відвідування закінчився. Я пообіцяла Марку, що прийду завтра до нього. Словом, я на нього не ображаюсь аніскілечки.

Пройшло декілька тижнів.

Сьогодні ми нарешті підемо до моїх батьків, познайомлю їх з Марком. Вони звичайно хотіли приїхати у лікарню до нього. Та я сказала, що це недоречно. Не хочу, щоб вони познайомились з Марком так.

Ми прийшли до моїх батьків. До них сьогодні ще приїхав Габріель зі свою дівчиною. Ми всі сіли за стіл. Мама все що й робила так це дивилась на Марка.

- Марку, розкажіть про себе

- Ну... я поліціянт, працюю у поліції вже давно. Як виявилось, що я посадив за грати нареченого Софії

- Чесно, він мені не подобався — сказав Габріель

- Габ, це зараз недоречно — сказала Емілі

- ...Я жив у Чернівцях до того як переїхав сюди. А взагалі виріс у дитбудинку. Софі розповідала як ми познайомились?

- Ні — сказав тато

- О, це цікава історія, хоча і коротка — сказала я

- То як?

- Я відмічав новосілля у своїй новій квартирі. І виявилось розбудив Софі голосною музикою...

- Так. Я прокинулась, готова була вбити того хто так гучно включив музику.. попросила аби Марк зробив музику тихіше.... потім ми на наступний день зустрілись на стадіоні. Так і почали зустрічатись

- Зрозуміло. Габріеле, щось ви так загадково сидите, посміхаєтесь — сказала мама. Вона все помічає. Завжди знала по нашим очам що щось сталося. Ну ось така вона і нічого не поробиш — що у вас сталося?

- Ну, добре — він подивився на Емілі — я зробив Емілі пропозицію

- Вау — сказала я — молодець

- Ми вас всіх запрошуємо на весілля — сказала з посмішкою Емілі.