10 глава

На вечері у Лоли

- Привіт, подруго — почула я голос Лоли.

- Привіт — сказала я і зайшла у кімнату.

- Ти вже дома?

- Так, втомилась від цієї спеки. А, що?

- Як на рахунок приїхати до мене? — я впала на диван і закрила очі.

- Еммм... Я втомилась, може ти до мене приїдеш?

- Ні, мені треба приготувати вечерю. До нас ввечері приїжджають батьки Євгена

- То я буду у вас зайва

- Чому це?

- Ну, тому що це сімейна вечеря

- Ой, не придумуй оце. Зайвою ти не будеш — сказала Лола. Вона, мабуть, посміхається — давай, їдь. Чекаю на тебе!

- Ех, добре. За годину буду

Лола поклала слухавку, а я зітхнула і сіла на диван. Несподівано якось це вийшло. Ось тільки що бачила її у центрі, їхала до свого учня, а зараз якась вечеря. Та й у колі сім’ї Євгена. Якось не зручно, але знаючи Лолу... вона образиться, якщо я не приїду.

Встала з дивану та пішла у душ, хочеться освіжитись перед тим як їхати до подруги. Спека на вулиці вже неможлива. Коли їхали додому, то стало так жарко, що трохи б і впала. Мене підхопив Марк. А після викликав таксі.

Освіжившись, я переодяглась у свіжий одяг та викликала таксі. Їхати до Лоли не так і далеко, якщо їхати на таксі. Вийшла на вулицю й одразу побачила машину, яка приїхала за мною. Я сіла у машину і таксист мене повіз до будинку Лоли.

Рівно за годину я приїхала до подруги. Подзвонила у домофон. Лола живе на п’ятому поверсі. Вона мені відкрила швидко. Я піднялась на потрібний мені поверх, двері її квартири були відчинені. Я зайшла у квартиру. Лола ось так запросто може залишити двері відчиненими. Нікого не боїться, а дарма.

- Лоло, ти де?

- Я тут — подруга вийшла з кухні. Я не раз була у неї дома, тому знаю планування квартири ― привіт

- Не можна ось так залишати двері відкритими — сказала я

- Я теж рада тебе бачити

- О, а я як рада тебе бачити. Так і думала, що ти мені подзвониш — я посміхнулась.

- Проходь на кухню, я там вечерю готую

Ми пройшли на кухню. На кухні безлад. Ну, в принципі я не здивована. Коли ми разом готували щось, то безладу у кухні було ще більше.

- Сідай на табурет і розповідай, що то за хлопець — я сіла, а подруга почала готувати далі, але перед тим уважно подивилась на мене.

- Я так і думала, що ти мене покликала не просто так

- Мг... вже не терпиться дізнатись, що то за хлопець... між іншим, красунчик — Лола посміхнулась.

- Це мій сусід. Попросив показати місто. Тому гуляли по центру

- Зрозуміло... то це у вас було побачення

- І вже не перше — подруга подивилась на мене здивовано

- Серйозно?

- Так

- І чому я досі про це не знала?

- Не хотіла наврочити

- Вже цілувались?

- Що за питання? — я почала сміятись.

- І все ж

- Ні. І поки що до цього діло не дійшло. Ми просто проводимо час разом... як друзі

- Ем, ти серйозно?

- Так

- Софо, не втрачай такого шансу. Такі як він не залишаться довго на самоті. Треба ловити момент!

- Лоло, ти серйозно?

- Серйозніше не буває...

- Я подумаю

Вечеря. Додому повернувся з роботи чоловік Лоли. Їхнього сина привели батьки Євгена. Він був у них.

- Елеоноро, познайом нас з цією милою леді — сказала жінка, коли подивилась на мене. По вигляду жінка виглядала охайно, невимушений макіяж, червона сукня трохи нижче колін та приємний запах парфум.

- Це моя подруга, Софія — жінка посміхнулась і я посміхнулась їй у відповідь.

- А, це мої батьки, Інга Віталіївна та Максим Павлович — сказав Євген.

- Приємно познайомитись

- Ну, що ходімо вечеряти — запросила нас сісти за стіл Лола. Всі пішли спочатку мити руки, а я підійшла до Лоли.

- Я відчуваю, що тут буду зайва

- Софо, що ти таке кажеш. Бігом сідай за стіл — сказала подруга і взяла мене за руку. Так захопила руку, що я не змогла вирватись. Вона посадила мене за стіл. Відпустила руку, а після пішла на кухню, перед цим сказавши, щоб я нікуди не йшла. Та я коли подруга вийшла, думала встати та піти. Але не встигла, бо у вітальню зайшли Євген з батьками. І Андрійко вбіг у кімнату з криками “А бабуся мені купила нову іграшку”.

- Сідайте за стіл — майже приказним тоном сказала Лола зайшовши у кімнату з запеченою куркою. Вона поставила страву на центр стола. Всі розсілись по місцях. Лола сіла біля мене з іншого боку сидів Євген.

- Кому вина? — запитав Євген, його мама зразу сказала, що вона буде пити саме вино. Тоді Євген подивився на мене — Софіє, будеш?

- Буду — сказала я, мабуть, що пошепки, бо Євген ще раз перепитав.

Ми почали їсти. І вся увага Інги Віталіївни переключилась на мене. Вона так на мене дивилась, що я, мабуть, почервоніла. Не очікувала я такої уваги до себе. Але, чесно це не дивно. Я ж їй незнайома. І тому вона буде питати у мене все що її цікавить. Її одне питання мене “вбило”. Це питання почули всі.

- А, як твоє особисте життя

Всі одразу подивились на мене. Особливо Лола. Подруга знає, що я чужій людині не збрешу. Цікаво, чи не так? Незнайомим людям я брехати не можу. Тому дійсно, скажу правду.

- Ем... ну, я познайомилась зі своїм сусідом, ми разом гуляємо. Це все що я поки що можу сказати — я подивилась на всіх і посміхнулась. Мені все ж ніякові такі питання від незнайомих мені людей.

За хвилин двадцять я вирішила, що мені вже час їхати додому. Не захотіла засиджуватись у гостях. Тому ввічливо попрощалась та пішла.

Вийшла на вулицю та зітхнула. Це був допит, а не вечеря у колі батьків Євгена. Ненавиджу коли мені проявляють стільки уваги незнайомі та ще й старші за мене люди. Я після того, як декілька хвилин постояла біля під’їзду і подихала свіжим повітрям, викликала таксі та поїхала додому.

Все завтрашній день проведу дома і нікуди не піду, буду відпочивати!