7 глава

Чашка кави

Шоста вечора. Нарешті мій довгий робочий день закінчився. На щастя день пройшов спокійно, але з документами в руках. Єдине мене попросили написати звіт, що саме трапилось вночі та скільки грошей вкрали. А сума така нічогенька. Сподіваюсь, що Марк дійсно знайде цих грабіжників як і обіцяв.

Мій робочий день закінчився, я поставила теки з документами у шафу і почула дзвінок телефону. Зразу взяла слухавку.

- Софіє, — я почула голос Марка — я вже практично біля твого відділення. Так що збирайся

- Добре — тільки-но я поклала слухавку як побачила, що до будівлі приїхала вже знайома мені машина. З неї вийшов мій сусід. І пішов у середину банку. Коли зайшов, то зразу побачив мене. Він посміхнувся і підійшов до мене.

- Привіт, як справи?

- Привіт. Та ось цілий день розбиралась з документами. А, ти, що?

- Цілий день відпочивав після нічного патрулювання

- Повезло, а я така втомлена

- Давай зараз поїдемо у кав’ярню, вип’ємо каву та щось з’їмо

- Я не проти, тим більше я навіть не встигла пообідати

- Тоді ходімо

Ми вийшли з відділення банку і я поставила відділення на сигналізацію. І ми пішли до машини Марка. Сіли у неї та поїхали до найближчої кав’ярні. В машині працювало тільки радіо. По якому говорили новини. Було видно, що Марк уважно їх слухав, тому відволікати його я не хотіла.

Ми зайшли у кав’ярню і сіли за вільний столик. Марк сказав, що сам вибере, що ми будемо їсти і пити. Тому сам пішов до продавчині. А я сіла за стіл і закрила обличчя руками. Як же я втомилась. День був спокійним, але ніч... це щось з чимось. Звіт писала, після того як мені подзвонив директор і сказав, щоб я написала його. Та слава Богу він не кричав на мене і не звільнив. А от охоронця попросив звільнити, адже не виконав роботу, яку мав виконувати.

До столика підійшов Марк. В руках він тримав тацю з якоюсь їжею. Поставивши тацю на стіл, він сів за стіл навпроти мене. І з таці взяв дві тарілки. Поставив одну мені, а одну собі. А після поставив стаканчики, мабуть що з кавою.

- Я тут купив бублики і американо

- Дякую — я посміхнулась.

- Давай вже будемо їсти... я ж бачу як ти дивишся на цей бублик

Ми почали їсти. Сиділи у тиші декілька хвилин. Після Марк подивився на мене.

- Софіє, розкажи щось про себе

- Що саме тебе цікавить?

- Давно працюєш у банку?

- Вже п’ять років. А начальницею всього два роки

- Ого

- А, ти давно в поліції працюєш?

- Вже давно... років з вісім. У тебе хобі якесь є?

- Не вистачає часу на хобі. Але раніше мала... теніс цікавив. А, ти?

- Мені теж подобається теніс. В моєму рідному місті я грав з другом в теніс майже щодня. Може колись разом зіграємо?

- Можливо, колись і зіграємо. А в якому місті ти жив?

- У Чернівцях. Ось запропонували роботу у столиці, тому переїхав сюди. Там мене все-одно нічого не тримало. Так, є друзі, але я подумав, що робота у столиці це все ж такий чудовий шанс і втрачати його не треба

- Ну, так. А чому нічого не тримає? А як же батьки?

Марк подивився на мене і непомітно зітхнув. Я напевно щось зайве запитала. Мені стало якось ніяково від його мовчання.

- Я сирота. Виріс у дитячому будинку. Батьків я навіть не бачив ніколи. Та й не хочу. Якщо я їм не не потрібен, то чого вони мені потрібні. Мені і без них нормально живеться

- Зрозуміло. Вибач, я ж не знала

- Та нічого. А твоя сім’я?

- У мене є батьки і старший на три роки брат

- Загалом у тебе щаслива сім’я

- Так. Така щаслива, що просто нікуди. Мама з татом ледь не розлучились, коли мені було чотирнадцять... вже думали як будуть нас ділити так сказати

- І все ж є сім’я. І не важливо які у тебе стосунки з батьками і братом. У дитинстві я хотів мати сім’ю, та зараз вже все-одно де мої батьки і що з ними. А, що у тебе на особистому фронті так сказати?

- Ніяк... три роки тому повинна була одружитись. Та наречений не з’явився на весілля. Збіг... мабуть передумав. І з тих пір я одна

- А я ніколи не був одружений... але майже б і зробив пропозицію дівчині

- А, що ж тебе зупинило?

- Зупинила її зрада

- Не весело — сказала я

Ми посиділи у кав’ярні ще годину. А після поїхали додому. По дорозі додому ми ще розмовляли. Марк цікавий хлопець. Так багато цікавих історій розповів про себе. Але те, що все це відбувалося у дитячому будинку то це зовсім не весело. Я б сказала аж ніяк не весело.

Ми вийшли з машини, Марк закрив її і подивився на мене.

- Софіє, ти ж це місто знаєш добре?

- Так, а, що?

- Може проведеш мені екскурсію?

- Я не проти. З наступного тижня у будь-який день

- У тебе починається відпустка?

- Так, нарешті

Ми почули як задзвенів телефон Марка. Він витягнув його з кишені і подивився на нього.

- Мені треба відповісти, це по роботі

- Так, звісно — Марк взяв слухавку

- Слухаю... а без мене ніяк?.. Добре, зараз буду — він поклав слухавку — мені треба їхати на роботу

- Добре. Не буду затримувати

- До завтра. Зранку зустрінемось

- Так, на ранковій пробіжці — сказала я.

Я пішла додому. А Марк сів у машину та поїхав на роботу. Ось це йому весело, можуть викликати в будь-який момент. Ні хвилини спокою немає. Як на мене це як сидіти на голках. Але можливо це тільки для мене.

Я зайшла в квартиру. І пішла у ванну. Треба розслабитись. Лежала у ванні і ні про що не думала. Адже вже немає на це сил. Після душу одразу хочу йти спати і більш нічого не хочу.