6 глава

Пограбування

Три дні потому.

Мій робочий день закінчився. Виходячи з відділення, я подивилась на охоронця. Практично ніколи з ним не розмовляю коли йду додому. Але сьогодні я до нього підійшла.

- Вікторе, до завтра. Слідкуй, щоб нічого не трапилось

- Не хвилюйтесь, Софіє Дмитрівно, все буде добре

- Ну, добре — я посміхнулась, вийшла з відділення та поїхала додому.

Я прийшла додому як завжди втомлена. Останнім часом робота мене втомлює. Тому нарешті на наступному тижні у мене відпустка, нехай лише декілька тижнів. Та все-одно я встигну відпочити та набратись сил для роботи.

Замовивши їжу з ресторану, я повечеряла і зразу пішла, лягла у ліжко. Включила телевізор, щоб щось подивитись. На одному каналі йшло якесь ток-шоу. Не стала переключати, а почала дивитись це ток-шоу. І не помітила як заснула.

Я прокинулась через дзвінок телефону. Відкривши очі, я спершу подивилась на годинник. Ще тільки третя ночі, а мені хтось вже дзвонить. Якого дідька мені хтось дзвонить? Я взяла слухавку.

- Слухаю — сонним голосом сказала я.

- Софіє Дмитрівно, вибачте, що так пізно дзвоню, але у нас виникла величезна проблема — почула я голос свого нового охоронця

- Що сталося?

- Наше відділення банку пограбували

- Як пограбували?! Ти ж казав, що все буде добре... — у мене сон як рукою зняло — я зараз приїду. Залишайся на місці!

Я поклала слухавку. Швидко зібралась, одягла перше, що потрапило під руку. А потім викликала таксі. Вийшла на вулицю і чекала таксі хвилин п’ять. Трясця! Треба було таксі викликати до того як почала одягатись. З просоння нічого не розумію. Але розумію, що треба їхати на роботу.

Поки їхала, згадувала чи ставила я на сигналізацію відділення. Здається, що ставила... не пам’ятаю. Приїхавши, я побачила, що мій охоронець розмовляє з поліціянтом. Я підійшла до них. І мені на перший погляд здалось, що цей поліціянт Марк, мій сусід. Було не так вже й світло, щоб роздивитись обличчя.

- Доброї ночі — сказав він і подивився на мене — дозвольте представитись Майор поліції Ткаченко Марк Олександрович

А ні, не здалось. Це дійсно мій сусід.

- Що сталося?

Не встигла я почути відповідь Марка, як його покликав інший поліціянт.

- Майоре, підійдіть до мене. Я знайшов тут дещо цікаве — Марк відійшов від нас. А я подивилась на охоронця.

- Вікторе, так що тут трапилось? Де ти був?

- Я на хвилинку відійшов у вбиральню. А потім почув сигналізацію

Все-таки я її включила.

- Точно на хвилину відійшов? Тільки не бреши!

- ...Надовше — Віктор опустив голову. Напевно почуває себе винним... швидше за все.

- Яка сума зникла?

Іван назвав мені, скільки зникло грошей. Я аж рота відкрила. Здається мені не довго залишилось працювати на цій посаді. А те, що Віктор тут вже не працює у цьому я впевнена на сто відсотків. До нас підійшов Марк. В руках він тримав якусь річ.

- Вам знайома ця річ?

Він показав нам якусь хустинку.

- Ні — сказала я

- Я теж не знаю — сказав охоронець

- Ну, добре. Будемо розбиратись — подивившись на мене, Марк посміхнувся. А от мені було не до цього — Софіє, можна вас на хвилиночку

- Так, звісно — ми відійшли у сторону. Марк подивився на мене.

- Софіє, я обіцяю, що знайду цих грабіжників. Сам особисто займусь їх пошуками. Тільки не хвилюйтесь. Все буде добре

- Дякую, вам — напевно Марк побачив, що у мене на очах з’явились сльози, тому і сказав це. Чесно, не знаю чому, але я йому вірю. Вірю, що він знайде цих грабіжників.

Ми ще трохи поговорили з поліціянтами і вони поїхали. А я залишилась у відділенні банку. Зовсім не хочеться їхати додому... Оце так нічка... пограбування. Зникла величезна сума грошей, та не тільки грошей, а ще й декілька злитків золота.

Спершу, ніж як почати працювати я викликала майстра, щоб полагодити двері банку. А саме замок. Не знаю яким чином його відкрили, але був пошкоджений лише він. Майстер приїхав лише за кілька годин, коли почався робочий день. Майстер швидко полагодив замок та пішов. А я після того почала працювати. Сподіваюсь таких поганих сюрпризів як це пограбування більше не буде! Не хочу, щоб це повторилось заново.

Я вже працюю декілька годин. Як почула дзвінок свого телефону. Взяла слухавку, тримаючи в руках документи.

- Привіт — почула я голос свого сусіда.

- Привіт, звідки у тебе мій телефон?

- Ти ж знаєш де я працюю — Марк напевно посміхався.

- Ну, так... Майоре — я почала сміятись.

- Як у тебе справи? Ти взагалі де?

- Нормально. Я у відділенні банку. Вирішила не їхати додому, бо немає сенсу. А, що?

- Ми домовлялись бігати разом

- Точно, з цим пограбуванням я і забула про це

- Нічого, буває. Слухай, у мене є пропозиція

- Яка?

- Давай з тобою після твоєї роботи зустрінемось у якійсь кав’ярні. Каву вип’ємо, познайомимось ближче. Хочу про свою сусідку знати більше

- Ммм... несподівана пропозиція. Але я згодна, можеш заїхати по мене. О шостій закінчується мій робочий день

- Без проблем. Рівно о шостій буду у тебе

- Чекатиму

- Тоді до вечора. Не буду тобі заважати працювати

Марк поклав слухавку. А я записала його номер у телефон. Цікава пропозиція попити з ним каву, познайомитись ближче. Та я в принципі не проти. Цікаво знати про такого красунчика більше.