141.

Спершу мені було легко стежити за всіма частинами рога грінди. Але через сто років я зовсім втратила зв'язки у магічному світі. Ніхто вже не знав, що Морсі й Амальфі одна особа. А залишившись без роботи, я пішла завітами папочки та тримала різні заклади на узбережжях. І справи знову пішли в гору. Потім стали то тут, то там з'являтися спадкоємиці Хантера, нащадки його дочок, які шукають спосіб розправитися із привидом із вежі. Створився орден Рога — товариство магів, які хотіли зібрати мій ріг і знову викликати примару на бій.

Довго це не виходило. Я, відверто кажучи, все плекала надії, що і моє потомство має дати хоч одну міцну родову гілку. Але нажаль. А коли до рук магів потрапили сердолікова брошка і гребінь, і почало розігруватися коло жереба, я зрозуміла, що перша повинна знайти усі інші частини і тримати їх ближче до вежі, під рукою.

Я не спілкувалася із магами, зате чудово знала мандрівників, могла шукати всюди! І невдовзі я повернула браслет, викупивши його за великі гроші зі скарбниці одного турецького паші, який знати не знав, що то за штука. Але все-таки, ріг довго чинив опір, не був готовий зібратися і трубити. І ось, коли вже відкрилося «Мокре каміння», мені до рук потрапила пряжка, і тут я зрозуміла, що зберігати частини надто близько, дуже небезпечно. Хантер чудово відчував кожен їхній рух і якщо за межами узбережжя не міг втрутитися, то тут…

Поховавши браслет у тисовій скрині, щоб не відображав поклик моря, я віддала пряжку у сім'ю Агати, вважаючи, що рано чи пізно вона комусь знадобиться. Маги ордену Рога так само розумно передали гребінь в одну сім'ю за кордоном Альбіона, до обраної спадщиною Хантера.

Але як кільце пройшло повз мене, досі не зрозумію! Мисливець, зрозумівши, до чого йде справа, придбав рубіновий перстень раніше за мене! Але як?!

— Привиду вистежити страшну для нього реліквію було найпростіше, — лагідно сказала Феліцата. — Але як дістати? Що приховувати, у Хантера завжди були спадкоємці чоловічої статі, потомство його сестри. Із покоління у покоління маги відповідали на заклик темного дядечка, і ставали агентами привида. І головне, вони могли перетинати поріг його вежі, входити та виходити, залишаючись живими. Так один спадкоємець і приніс обручку... отриману від тієї, кому було довірено її зберігати і викликати привида на поєдинок. Але серцю не накажеш! Вона пожертвувала усім і життям, заради того, кому не могла відмовити. Усі в ордені сподівалися, що тим самим шляхом якось кільце повернеться. Тільки спадкоємець може взяти його із вежі. Чи не віддасть же головну зброю проти себе сам Хантер! Так і сталося учора.

— Подробиці не дуже цікаві, — зауважив Рокхарт, у його голосі наставниця магів вловила прохання не заглиблюватися в цю тему.

— Ми приблизно здогадуємось, як це могло бути, — запевнила Морсі-Амальфі. — Марина означає Доньку Моря, хто міг їй відмовити? По собі знаю!

За столом засміялися. Інспектор похмуро зиркав на усі боки, вважаючи, що усі навколо на боці злочинця, який збирався холоднокровно його вбити!

— Захисник Клейн, ви не хочете повідомити наймачів, що ваша місія пройшла успішно? — гукнула його Феліцата. — На мою думку, саме час! Ми живі, Хантер мертвий, і навіть не сподівайтеся на протилежне!

— Так-так, ви маєте рацію, я зараз же повідомлю! — знайшовши привід втекти із-за столу, інспектор раптово відчув приголомшливу легкість. Його місію виконано! Присяга громадського захисника його більше не тримає! Він може виїхати із цього клятого узбережжя хоч зараз!

Вперше щиро привітавши усіх із перемогою, Супер-Клейн втік, і як, і кому він доповідав про свій успіх, залишилося таємницею за сімома печатками. Але немає сумнівів, що інспектор Клейн запевнив керівництво і вказав у звіті, що без нього ні про яку перемогу чарівників не йшлося. Він захищав їх, допомагав порадами, і брав на себе удари, щоб вони могли спокійно боротися і, як не дивно, перемогти. Хоча насамперед це завдання здавалося безнадійним!