137. Ріг владики морів

Сер Вільям, не втримавшись, покинув інспектора і поквапився до руїн вежі. Дух золотошукача не міг залишитися осторонь такого скарбу.

— Скоріше сюди! — крикнув він іншим. — Допоможіть мені!

— Ти хочеш забрати усе відразу? — іронічно спитала Феліцата. — Чи боїшся, що до ранку золото стане звичайним камінням?

— Ідіть же! — гаркнув сер Вільям. — До чого тут золото!

Амальфі, яку до битви називали Морсі, першою помітила, що знайшов лицар.

— Дитя моє, — скрушно схилилася вона над тілом Агати. Дві останні жертви, Агата та Люсінда лежали серед каміння. — Бідолахи. Інші полетіли, їхні тіла давно розчинилися. Не думала, що знову побачу їх…

— Агата дихає! — схвильовано повідомив Вільям.

— Не може бути!

— Послухай серце!

— Та вони обидві живі, — перевірила Феліцата. — Глибока непритомність на межі коми. Потрібно перенести їх до пансіону. Погано, якщо Люсінда прокинеться прямо зараз. Вона зіпсує своїм криком світлу мить перемоги! Інспекторе Клейн! Хоча б цю місію вам можна довірити? Допоможіть містеру Стронгу віднести дівчат до пансіону! Морсі... пробач, я за звичкою, ти була чудова! — Наставниця магів обійняла подругу.

— Дякую за підтримку! Без вас нічого не було б, ти й сама знаєш! І називай мене як раніше. Я справді Морсі Сейлор, Амальфі я по чоловіку. Дуже подобалося його прізвище!

— Ти - легендарна Амальфі! Я б не здогадалася! Якби хоч у одній хроніці згадувалося, як ти готуєш, тоді відразу було б ясно!.. — сміялася Феліцата. — Скажи принаймні чий це ріг? Я зоомаг, але так і не знайшла жодних відомостей, що то за тварина? Мені дуже цікаво!

— Ріг чорної грінди! Розуму не докладу, де татко його дістав? Розповім пізніше усе, що знаю. А зараз – перемогу треба відсвяткувати! Нас давно чекають! Ларі, старий розбійник, іди на ручки! — Вона підставила папузі руку. Той, насилу зберігаючи рівновагу, заліз спочатку на зап'ястя, а потім на плече господині.