133.

Свідки для битви

— Твоя турбота, Рокхарте, відвести інспектора, — Феліцата явно нервувала. — Не дай йому балакати і заважати нам. Сидіть у пансіоні, подалі від привида! І нікого не випускайте! Навіть Плюшку! Особливо Плюшку! Підставившись під повну силу Хантера, вона загине, це вже ясно! А нам не потрібні зайві жертви! Я можу покластися на тебе? Ти до кінця?

— Куди я подінусь, — молодий маг криво посміхнувся. — Усе зроблю… — Він спіймав інспектора, що упирається, за шкірку і зібрався тягти до пансіону, але раптово зупинився. — Пізно! Стронг помітив нас і біжить сюди! Зараз тут буде уся банда.

— Феліцато! — гримів здалеку голос сера Вільяма. — Куди ви пропали? Вас хотіли викрасти?

— Мені краще випаруватися, — прошепотів Рокхарт. — Поки що він не розгледів мене. Адже другий я зараз, як і раніше, у їдальні! Нам зараз не потрібні зайві розпитування.

Він побажав удачі, поцілував руку усім чарівникам, змахнув плащем і злився із ніччю. Тепер він міг непомітно прослизнути назад у пансіон і помінятися із фантомом, але не міг контролювати колишнього полоненого.

— На допомогу, містере Стронг! На допомогу! — Завивав суперзахисник. — Вони хотіли мене вбити! Вони усі у змові! Це все Рокха… Хантер! Насправді він – Хантер, вони родичі!

— Вам потрібна допомога? Ви не поранені? — Стронг мало слухав інспектора, старого лицаря хвилювала лише доля дам.

— Ми нічого, гаразд, — скромно опустила очі Феліцата. — Знайшли інспектора. Як бачиш, він неув кращій формі, несе повну нісенітницю!

— І де він був?

— Там де ми шукали! У гроті контрабандистів. Хтось зв'язав його, оглушив і сховав у гроті. Він мало не захлинувся від приливу! Мене раптом осяяло, що загін Джека справді міг розминутися із інспектором, і той залишився у гроті. Ми ж не спускалися на берег, не встигли! А якби прийшли на годинку пізніше? Страшно подумати!

Феліцата відчайдушно кокетувала із сером Вільямом, і він від подиву не бачив нікого, крім неї.

— Ви молодці… А ми чекали, коли ви спуститеся. Потім занепокоїлися. А потім Мартін, він чергував на даху, помітив, як ви з'явилися на березі! Оце хлопець! Я вже хотів шукати вас, а ви...

— Зараз ми дуже зайняті, Вільяме, — сказала Феліцата. — Ти дуже допоможеш, якщо візьмеш нашого Супер-Клейна під захист стін пансіону, і сам не ризикуватимеш. Зараз на березі розпочнеться битва магів! Я не перебільшую!

— То ви знайшли… не лише інспектора?

— Так! І година настала!

— Вибач, я не піду! — рішуче заперечив Вільям. — Як-не-як, я все-таки лицар і не кину вас самих!

— Але чим допоможеш? — знову звично обурилася Феліцата.

— Ти можеш кричати, можеш спробувати зачарувати мене! Я не піду! — прогримів Стронг.

— Але ж люди у пансіоні, вони ж під твоїм захистом! Хай Хантер — це наша справа, але уникнути марних жертв, захистить усіх, справа твоя!

— Рок нікого не випустить, він розумний хлопець. А я маю бути з вами!

—Та чому ж? Чому усі чоловіки такі ідіоти? — Трагічно вигукнула Феліцата.

— Та не можу я кинути тебе, дурненька! — заревів сер Вільям, стиснувши пудовий кулак. — Люблю я тебе! Ясно?

— О, Боже, — безсило видихнула наставниця магів. — Знайшов час!

— А коли, чорт забирай, коли? Якщо ти можеш загинути будь-якої хвилини? Феліцато! — Стронг схопив свою обраницю в обійми і мало не задушив.