126.

Пройшовши лише півгодини вздовж берега у напрямку, який вказувала нитка пошуку, вони зустріли пошукову групу Джека Сімонса. Десятника ще вдень відволікли від пошуку Клейна колеги, із якими він переслідував контрабандистів. А потім група Джека обнишпорила увесь берег — ні сліду інспектора.

— І все-таки, він у тому боці, — наполягав Рок. — Доведеться повернутись і пошукати нашим методом.

— Та я не проти шукати як завгодно, аби ваш друг знайшовся, — втомлено кивнув береговий рейнджер.

— Який він нам приятель! — буркнув сер Вільям. — Але ж не можна його згодувати болотяним псам! Навіть якщо іноді хочеться за всі його фокуси!

— Ви вже набігалися, може, рушите до пансіону, відпочинете? — співчутливо запропонувала Феліцата. Рейнджери добровольці та десятник, природно, відмовилися і пішли із загоном Стронга.

Дорогою Інга та Марина вигадували версію: куди попрямував суперзахисник зранку раніше, якщо Люсінда із братом пішли у інший бік? Виходить, він не стежив за ними? А що його гнало вздовж берега? Зрозуміло, на болота Клейн не сунувся, але така далека та довга приморська прогулянка теж здавалася підозрілою. Не міг інспектор без вагомої причини пропустити обід, і взагалі цілий день не цікавитися своїми підзахисними, від яких його зазвичай ціпком не відженеш! Що він шукав? Куди пішов? Чи… його викрали?

Але привиду у в'язниці Клейн точно не потрібен. Суперзануда доконає будь-кого, навіть того, хто й так не зовсім живий! Тоді його схопив спільник примари? Навіщо? Можливо, Клейн таки щось розкопав. Або помітив те, чого сам не зрозумів, але спільник бачив свідка і вирішив змусити його мовчати надійним способом. У такому разі вони повинні бути готові знайти тіло захисника. Але чому тоді шукачі із загону Джека, добре треновані собаки не взяли сліду? Контрабандистів вони ж вистежили!

* * *

Пошукова експедиція навіть із точним покажчиком напрямку, коли вдавалося йти швидко, все одно зайняла кілька годин. Рокхарт впевнено вів загін між скель, але потім вони підійшли до широкої ущелини. І промінь вказав униз.

— Ми тут шукали вдень, — сказав Джек Сімонс. — Там унизу грот контрабандистів. Тож ми їх і накрили. Якщо знати, як спуститись, тут є круті козячі стежки серед скель. Але навряд чи інспектор знайшов узвіз. Швидше його міг захопити дозор, якщо контрабандисти виставили варту високо на скелях. Але коли ми їх ловили, заручника із ними не було. І варта тут теж не стояла. Якщо Клейна не втопили до нашої перестрілки, тобто до другої години дня, ймовірно, його тут не було.

— Але пошук привів сюди, — заперечив Стронг. — У чому річ, Року, ти знаєш причину?

— Наш хоробрий інспектор цілком міг побувати саме після перестрілки. Почув стрілянину, заліг десь за каміння, бачив битву берегової охорони із контрабандистами і навіть міг так розвідати стежку, якщо бачив, як ви спускалися чи піднімалися тут. Пошук не бреше, якщо не сам Клейн, то його кров має бути десь унизу. Якщо заручника не було… мабуть, він розминувся із пошуковим загоном.

— Потрібно обстежити грот, — вирішили чоловіки. — Рейнджери не шукали там слідів інспектора, а тепер шукаємо!

— А якщо наш інспектор був ще вранці і просто впав зі скелі? — спитали учениці Феліцати. — Пошуковий промінь може підказати, чи живий наш захисник чи ні?

— Думаю, у Донлон його «наножучок» передає точну інформацію, — задумливо відповів Рокхарт, дивлячись на блокнот, звідки вилася нитка пошуку. — Але як нам її перехопити? Кров є кров. Живого Клейна чи… можливо, ми рано думаємо про найгірше? Наш Супер-Клейн міг просто спіткнутися об скелі та розбити тут ніс! Ось краплі крові що впали вниз.

— А де ж тоді він сам?