121.

* * *

Пошуковий загін, який вів Стронг особисто, був далеко, зовсім із іншого боку, прочісував берег у пошуках інспектора Клейна. Це ходяче нещастя могло впасти із кручі, застрягти у болоті, заблукати серед пагорбів, і нарешті — потрапити в полон до контрабандистів. І тільки остання зі ста ймовірних небезпек, що виникли на його шляху, стосувалася примари із вежі.

Феліцата саме налаштовувала пошуковий канал, коли почула істеричний вереск Люсінди. Відразу зрозумівши, що це не голос Клейна, наставниця магів попросила змінити маршрут та повернутися. Люсінда у біді!

— Але інші загони ближчі за нас до вежі, ми просто не встигнемо, — із незвичною нерішучістю сказав сер Вільям. Насправді лицар не хотів одразу сперечатися, що справа безнадійна. Якщо вже Люсінда так верещить, навряд чи вдасться її врятувати.

— У мене є можливість перенестися на невелику відстань дуже швидко, — сухо мовила Феліцата. — Не на інший берег Північного моря, і не у столицю, але на кілька миль по околицях цілком.

— Я не пущу тебе одну! — палко зашипів сер Вільям.

— Я можу взяти когось для охорони. Одну людину.

— Я готовий, — лицар-золотошукач подав їй руку. — Мартіне! Тепер ти у загоні ти за старшого! Дивись в оба!

— Слухаю, сер Вільяме!

Феліцата взяла із маленького гаманця на поясі кульку, схожу на червону прозору вишню із мармеладу. Із силою кинула його об землю так, щоб пружна вишня підстрибнула якомога вище. У тій вищій точці, де кулька розчинилася, пішли кола повітрям, як по воді. Феліцата негайно зробила крок у портал, не відпускаючи руку Стронга. Він теж переступив поріг простору. І вони одразу вийшли на пустельному березі, де Мерлінова вежа ледь виднілася далеко позаду.

— Гей, Флаерті! Люсіндо! — потужний голос сера Вільяма відбивався від далеких пагорбів. Але у межах видимого ні сестри, ні братика не спостерігалося.

— Вона була тут менше хвилини тому, — Феліцата стояла там, де вийшла із порталу і повільно поверталася навколо осі, шукала фантомний слід. —Туди, — наставниця вказала на вежу.

— Куди ще, — пробурчав Вільям. — Варто так поспішати! І ваша штука була напевно дорога, даремно витратили!

Феліцата недовірливо озирнулась. Уважно подивилася на супутника.

— Ви постійно демонстрували таку щедрість та широту душі, що дивно чути…

Обличчя Вільяма Стронга розпливлося в огидно самозадоволеній усмішці:

—Так швидко здогадалася, відьмо? Ну що ж, ласкаво просимо у мої обійми! — ручища сера Вільяма розкрилися на широке захоплення. Феліцата ударним рухом кинула між собою і страшною істотою стіну, але привид подряпав її, наче стіна десятого рівня твердості для нього — з м'якої глини.

Тоді Феліцата моментально паралізувала захоплене Хантером тіло Вільяма, зробивши його кам'яною корою, неслухняною для загарбника. Поки привид бився із скам'янілими м'язами і суглобами, що не гнуться, Феліцата встигла кинути другу «вишню». І тут побачила Плюшку, що стрімко летить до неї.

"Затримай!" — подумки крикнула вона, переступивши поріг порталу, щоб вийти на порозі «Мокрих каменів». Сова із вереском кинулася на того, хто виглядав як Вільям Стронг, але навіть Плюшка не могла завадити йому впасти в портал.

Сова впала, уражена сильним розрядом струму. А сер Вільям упав на східці, одразу за Феліцатою, яка встигла зачинити перед ним двері. При переході крізь простір заціпеніння пройшло. Але двері в обложену фортецю зачинилися прямо перед носом Мисливця.