118. Полювання на відьом

Цієї ночі пансіон знову не спав. Коли Інга із Мариною прибігли до їдальні, щоб попередити про послання із Блеквуда, там вирували пристрасті.

Прокинувся інспектор Клейн, і тільки зараз дізнався, що Агата зникла, а її охоронець не тямить від шоку. Громадський захисник відразу почав не захищати, а звинувачувати, гірше за будь-якого прокурора.

— Бандит, який був із Агатою, бреше! Це зрозуміло! Звичайно, він винний у викраденні, а прикидається божевільним, щоб уникнути підозри! Упевнений, це лише один із вдалих замахів, а решта зірвалися чисто випадково! Молодих леді намагалися затягнути у болото та згодувати диким псам! Усі, хто був поряд — спільники привида, немає сумнівів!

— Ваші звинувачення зачіпають надто багатьох, — басом попередив Стронг. — Висловлюйтесь обережніше, інспекторе!

— Я скажу більше! — не вщухав Клейн. — Особисто ви із пані Фортунатті вступили у злочинну змову! Вона так протидіє моїй державній місії, що немає сумнівів, ХТО найбільше зацікавлений у загибелі своїх учениць! Звісно, ​​Феліцата! І вона хотіла найняти вас та вашу банду, щоб звалити усе на привида! Вона сама мені загрожувала такою розправою! Я чув, як ви сперечалися вчора, і як хотіли поговорити без свідків. Я вдав, що відстаю, але тут!.. На мене напали чудовиська! Їх було зо два десятки, не менше! Жахливі зуби, очі виблискують жагою крові!.. Я точно знаю, що цих тварин на мене нацькували ви! — обвинувачуючий перст інспектора тремтів, намагаючись вказати одночасно на Вільяма та Феліцату.

— Але ж хто із нас? — Лицар-золотошукач явно бавився гарячністю суперзахисника.

— Ви обидва! Вона застосувала заборонену магію крові, щоб пси взяли мій слід! Ось бачите? — Клейн показав палець із подряпиною, ніби інспектор продирався крізь кущі з шипами і вколовся.

— Ви поранені? — глузливо спитала Феліцата. — Можу допомогти!

— Ні! Це доказ! Величезна колючка сама уп'ялася мені в руку! Думаєте, я повірю, що це випадковість? Можливо, він навіть був отруєний! Коли я дивом врятувався і дістався пансіону, на мене напав мертвий сон! Думаю, мій міцний організм боровся із отрутою!

— Або він не такий міцний, щоб зміг встояти проти глінтвейну! — прошепотіла Морсі.

— Теж мені, закляття Сплячої Красуні! — тихенько підхопила Феліцата. — Шипом уколовся! Чому не веретеном?

— Гаразд, усі знають, Феліцата — відьма! Перепрошую, леді, — вклонився Стронг. — Але я тут до чого?

— Як ні до чого? Але ж вас ці прокляті пси не чіпають! Усі знають, що ви спокійно вештаєтеся у саму глибину боліт, копаєте там вдень і вночі, і не було нагоди, щоб когось із вашої команди покусали або взагалі зжерли!

— У нас налагоджена охорона! — зашуміли золотошукачі. — Ми чергуємо постійно! Ми розводимо багаття навколо ділянки  де працюємо!

— Нічого не хочу чути! — відмахнувся інспектор. — Ви винні! І я це доведу! Як тільки я відійшов на достатню відстань від вас, на мене кинулася зграя голодних… тьху ти, болотяних псів! На щастя, я був озброєний сигнальною ракетою та…

— Ми не чули пострілу і не бачили вогонь, — заперечили й колишні супутники Клейна та ті, хто залишався у пансіоні.

— Тому що вона вибухнула у болоті, а не полетіла добре! — обурився інспектор. — Це ж було чаклунство, хіба незрозуміло?

— З вами завжди все ясно, Клейне, — зітхнув Рокхарт. — Сподіваюся, хоча б у своєму заповіті ви вкажете поіменно усіх, хто вас найняв і послав сюди?

— Чому у заповіті? — насторожився інспектор.