115.

* * *

Перша частина перевірки нічого не дала. Три чарівниці розділили прикраси: Марина встромила у волосся свій гребінь, Інга приколола на серце брошку, Феліцата одягла браслет. Разом вони тримали агатову пряжку, намагаючись зосередити у ній свою силу, поклик, який долетить крізь стіни, магніт для викраденої душі.

Усе марно. Пряжка випромінювала енергію як реактор. Чорно-біла спіраль візерунка на зрізі агата оберталася перед очима, але стіни вежі не здригнулися, не випустили жертву, і чарівниці навіть її не чули і не відчували окремо від інших душ, заточених у вежі. Голоси полонянок, як і раніше, долітали крізь закляте каміння, але слів не було, і голос Агати вони не відрізнили.

Тоді настав час вибрати того, хто одягне зброю. Від ідеї жереба Феліцата одразу відмовилася. Орден Рога має взяти той, хто відчуває із ним найкращий резонанс.

— Нічого особливого, — Феліцата першою тримала у руках усі магічні прикраси. — Я вже перевіряла і приміряла їх у своїй кімнаті, коли вивчала. Так, рідкісна захищеність, ніби довкола мене стіна, яку не треба утримувати, вона жива і сама охороняє мене. Легке поколювання у пальцях, електричні струми у волоссі, зараз у темряві бачу, як загострився зір, і у голові незвичайна ясність, начебто різкість навели. Але тому я відчуваю, що це не моя справа. Інго, тепер ти.

— Може, неправильно тримати усі частини у жмені, треба приміряти на себе? — обережно втрутилася Марина.

— Так, перевіряйте, як вам краще. Інга одягни усе, як годиться.

— Браслет! — сказала Інга, коли прикрасила себе частинами ордену і застебнула браслет останнім. — Він дуже тисне! Хоча сидить вільно вище ліктя, але щось у ньому вирує, тож рука німіє. Начебто міряю тиск. Так, щит я теж відчуваю. Але я намагаюся перекачати силу у праву руку, знаходячи опір в тиску браслета. І виходить! Я можу сама просвітити до прозорості стіну вежі, і навіть світло падатиме крізь стіни. Але там Агати нема. І якщо ми раптом помітимо її привид, я розумію, що не зможу її витягти. Я відразу втрачу впевненість у собі, коли її побачу! Ні, це завдання не для мене! Марино, спробуй ти.

— А мені заважає пряжка. Прямо ріже навпіл! — поскаржилася Марина. Ось брошка чудово закриває серце. Я відчуваю, як вона одразу виросла у величезний щит, але зовсім не тисне. Браслету так, не вистачає рівноваги — немає того на правій руці, що замкне їх у єдиний ланцюг. Якщо я торкаюся каменів вежі, то відчуваю єдину зчіпку із цим камінням. Я ніби сама вежа. Камені на прикрасах борються із усіма закляттями каміння вежі. Але я хочу знайти не Агату, а нашу п'яту частину! Вона має відгукнутися на поклик своїх сестер! Мені навіть здається, я відчуваю її як магнітну хвилю. Щось тягне… і я боюсь, що мене саму потягне до вежі! Агату нам не витягти, а ось самі провалимося! Ні! — Марина із силою відірвала себе від стіни вежі, із якою вже почала зростатися.

— Нічого не вийде, — сумно визнали чарівниці і повернулися до загону, який чекав їх на відстані, розсипавшись півколом і не зводячи очей із трьох фігур біля стіни вежі. Десятник Сімонс сказав, що не було нагоди, щоб жертва привида зникла, поки на неї дивляться. У всіх звітах і свідченнях свідків одне й те саме: якщо хтось був поруч, він на секунду відвернувся, його щось відволікло, а потім бац! Нікого поряд уже не було. Те саме казав Бен, так що два десятки очей уважно стежили за кожним рухом Феліцати та її учениць, хоч і не розуміли здалеку, що вони роблять.

Визнавши чергову поразку, уся група повернулася до пансіону. І тут усі захотіли побачити орден Рога на власні очі. Маги і Морсія не бачили особливого сенсу приховувати його, якщо й так усі знають. Феліцата просила тільки не чіпати частини, дивіться скільки завгодно.