107.

— І тіло і душа живої людини для примари насамперед енергія, якою вона живить свої сили. Хтось живиться людським теплом, хтось сильними емоціями, комусь потрібний лише панічний жах, інших емоцій мало. Хантеру потрібно все! Як і раніше, він накопичує сили і робить усе, щоб із ним рахувалися. Потай сподіваючись одного разу накопичити стільки, щоб вирватися із ув'язнення.

Він якось приваблює обрану жертву…  щиро кажучи, це загадка. Ми із дівчатами його бачили... не дуже привабливий тип! Можливо, він паралізує їх магією, як робив за життя. Можливо, паралізує страхом. Ясно одне: він так впливає на жертву, що може переносити через поріг своєї вежі. І тримати її душу у полоні, харчуючись її муками та страхом. Можливо, йому потрібні одночасно три-чотири полонянки. Коли одна повністю гине, він шукає нову наречену. Хоча, найімовірніше, що більше, то краще. Питання, наскільки йому вистачає сили. Адже хоч раз на рік Мисливця турбують маги нашої гільдії. Можливо і пошукові загони, і навіть навколишні стихії впливають його активність.

— Я припустив би, що привид перетворює дівчат у тіні своїм дотиком, — висловився Джек Сімонс. — Перепрошую, я не фахівець, але можу присягнутися, що своїм ходом жертви не йдуть до вежі. Слідів немає!

— Ця версія цілком розумна, — підтримав приятеля Рокхарт. — Якщо він і не перетворює їх одразу на тіні, значить, несе повітрям! Але ж я пам'ятаю пошуки на березі. Усі жертви пропадають раптово та безслідно. А не помітити дівчину, що летить у хмарах і кличе на допомогу, досить важко! Я зробив би ставку на покривало невидимості, яке глушить звук і рухи, але це якби ми мали справу із живим магом, а не з привидом. У нього немає сил навіть створити щільний фантом, на вашу думку, він ходить у лавку, купувати невидимі пастки? Чи здатний сам зробити непроникну завісу? Не вірю!

— Спільники! — авторитетно промовив інспектор Клейн. Сказавши лише одне слово, він похмуро зиркнув на Морсію і знову притих. Але думку захисника почули усі.

— То чи є засіб проти цього чудовиська краще, ніж розкидатися золотими монетами, сподіваючись на допомогу лепреконів? — нервово запитала Люсінда Флаерті, наче дорікала присутнім у некомпетентності.

— Є пророцтво, що одного разу знову протрубить над морем ріг Амальфі, викликаючи привида на останній бій, — сказав сер Вільям. — І, як ми уже з'ясували, убити його призначено жіночій руці! Азарт золотошукача жене мене на цей берег уже п'ятий рік поспіль, але у той же час, усюди, де можу, я шукаю слідів цього чарівного рогу! Знаю, що для його пошуків створено цілий магічний орден, і щось зберігається у магів під замком, але, на жаль… Орден закритий для тих, хто не є магічними гільдіями і не має ступеня мага. Так що це знову ваша частина історії, люба Феліцато.

До речі, ходить легенда, що головні скарби тутешніх боліт зберігаються знов-таки у підвалах Мерлінової вежі. Нехай привид ненавидить золоті жертви, викуп за дочок, але коли спливає термін давності, і тих, за кого платили, вже немає у живих, очищене золото він притягує до себе. Теж використовує його як джерело сили. Але усі скарби вежі для мене менш цікаві, ніж цей загадковий ріг.  Де він захований? Як виглядає? Чому досі не знайдено всіх його частин, якщо ріг розбитий на уламки останнім закляттям? Це єдина вказана у легендах дієва зброя проти привида. То я хотів би знати про нього більше, а ще краще потримати у руках!

— Я розумію, скільки чуток у світі, тим більше у світі мисливців за скарбами ходить про Мерлінову вежу, — визнала Феліцата. — Тому не бачу сенсу приховувати, що частини чарівного рогу є. Маги їх шукають приблизно триста років, і до останнього часу майже не досягли успіху. Але дещо ми зібрали. Це не повний комплект, хоча б тому, що у мене стійка підозра — головна частина ордену Рогу зберігається у лігві самого Хантера. Погодьтеся, дістати її нелегко, і шансів, що Мисливець люб'язно сам винесе на блюдечку свій вирок, теж небагато.

— То чого ж ми чекаємо?! — підскочив із місця сер Вільям і кинув на блюдо зовсім обгризену кістку. — На штурм! Хоч у цьому я ладен допомогти! І не я один, мабуть, хлопці?