104. Легенда про Мисливця

— Хантер, так його звали. Кажуть, ім'я привида загубилося у віках і давно його називають просто Мисливцем, але справжнє ім'я в нього було Хантер. Забулося його родове прізвище, як це часто буває із магами, як ви уже знаєте, шановні гості, часто користуються тільки ім'ям.

— Авжеж, якщо це не відома магічна династія, то у нас кожен сам за себе, — підтвердив Рокхарт. — Кожен маг сам заробляє репутацію.

— От-от, — кивнув Стронг. — Хантер був темним магом, не зупинявся перед кривавими обрядами у пошуках нових магічних сил та світового панування…

— Навіщо усім магам світове панування? — втрутилася Морсі. — Феліцато, скажи?

— Та приблизно для того ж, для чого воно потрібно усім великим політикам, — спокійно відповіла наставниця магів. — Коли у мага спочатку великі амбіції, або він досягає певного рівня могутності, він швидко розуміє, що завжди знайдеться хтось сильніший за нього. Нехай в одному напрямку він неперевершений чемпіон, зате в іншому його легко оминають навіть першорічки. Та й взагалі межі магії б'ють по голові, як скляна стеля у кар'єрі. Ти можеш багато, але далеко не все… Декому так хочеться розширити межі своїх можливостей, що вони готові йти трупами. Адже для мага певного рівня важливо, щоб кожна його дія проявлялася у зовнішньому середовищі. Наприклад, від нього залежить, чи буде його країна процвітати чи розпадеться на шматки. Або, припустимо, йому не так уже й важко знищити непокірне місто (неважливо, своє чи чуже, яке знадобиться для того, щоб до його слів надалі ставилися серйозно!) Загалом, він шукає масштабної реалізації. Чогось такого, у чому він буде неперевершеним і незамінним. Комусь вистачає унікального таланту в кулінарії, як нашій Морсі, а іншим…

Як сказав Рок, маг завойовує свій авторитет майже із нуля і немає обмежень, куди йому розширюватися. Зрозуміло, є закони, спільні для усіх громадян. Але коли темний маг на них не зважає, він ставить себе поза законом. І питання лише у тому: як вчасно знайдеться хтось могутніший, хто зможе його зупинити? Інакше ми отримуємо «ворога суспільства», що написав собі власні норми моралі та закони. Зазвичай, це завжди один закон: «Все, що добре для моєї мети, те й законне! Людські кордони не для мене!

— І чого забажав Мисливець? Тобто, Хантер, — у Люсінди горіли очі. Схоже, блондинка думала, що поганий той маг, який не прагне повної влади над світом.

— Не те, чого він хотів, — заперечив Вільям Стронг. — А то, ЯК він цього вимагав. Хантер, як і всі, хотів абсолютної влади. Не важливо, навіщо. Щоб була! Тому що важко можу підкорятися законам суспільства та природи, якщо в нього вже зірвало дах, як висловилася пані Фортунатта. Він замолоду експериментував із забороненими закляттями. Із такими, що відбирають чиєсь життя, із такими, коли за додаткові сили стихій віддаєш частину свого життя і душі… усякі жертви кров'ю та іншими цінностями: золотом, щастям у любові, уподобаннями.

— Звідки ви так добре знаєте темну магію, сер Вільяме? — підозріло дивилася на оповідача Феліцата.

— Я мандрівний лицар, якщо вам це щось каже, — відповів на її виклик Стронг. — Я стикався із темними магами! І, як бачите, живий! Правда, рангом вони були менші за Мисливця, але я б із задоволенням раз і назавжди прикрутив би хвіст цьому паршивому псу! Я давно у цьому краю і непогано вивчив його звички. Але поки що не знаю, як підступитися. Чому б нам не подумати про це разом, пані Фортунатто—?

— У такому разі, ви знаєте і пророцтво, що, образивши безліч жінок, привид Мерлінової вежі згине від руки саме жінки?

— Та я згоден дати вам честь останнього удару! — запевнив Стронг. — Але хіба це означає, що чоловік не може допомогти?

— Можливо, ви й маєте рацію, — вперше пом'якшала Феліцата. — То чому ж Мисливець настроїв проти себе саме жіночий рід? Кому він мститься, викрадаючи дівчат? І у чому причина передбачення? Ви знаєте?

— Я чув таку версію: бажаючи отримати необмежені сили та владу над природою, Хантер у одному із гримуарів темних заклять знайшов пекельний рецепт: заради могутності принести у— жертву свого новонародженого сина!