98.

* * *

Марина вибігла із пансіону слідом за Плюшкою, побачила Мисливця і, попри всяку розумну логіку, кинулася у його бік. Туди ж летіла сова.

— Куди ти? Стій! З глузду з'їхала? — темрява згустилася і перехопила Марину на бігу. Темрява мала чорні крила і знайомий голос.

— Рокхарте! Нехай! Інга у біді! — виплутатися із плаща мага було майже так само складно, як вирватися із його обіймів.

— Хіба не розумієш, то пастка! — Рок сильно струсив її, приводячи до тями.

— Так! Інга у неї попалася! Потрібно її врятувати!

— Пастка для вас обох! — молодий маг міцно тримав Марину за руку і закликав її до розуму. — Одна подружка біжить за іншою і обидві у мишоловці, зрозуміло?

— Так, точно, так і було, — знітилася Марина. — Ти його бачиш? — вона кивнула на Мисливця, що снує над берегом. — Звичайно. І це означає, що зараз він не нападе.

— А що робить? Грає із нами?

— Можливо. Але у моменти усіх колишніх зникнень дівчат, Мисливця ніхто не бачив. Я вивчав звіти берегової охорони у бібліотеці Блеквуда. Навіть коли поруч були маги, викрадення жертв проходили незрозуміло тихо. Тож спокійно… тільки спокійно йдемо туди, куди летить ваша сова. Подивимося, що там із Інгою…

— А як ти виявився поряд так вчасно? — підозріло запитала Марина. — Стежив за мною?

— Ну не зовсім. Я чув, як завили болотяні пси. Вони так збирають зграю. Я вже чув це завивання не раз. Вирішив перевірити: чи вони напали на когось чи біжать від првида? Я вийшов, ходив навколо пансіону і бачу: над берегом піднявся фантом Мисливця, а ти біжиш до нього, як під закляттям, не бачиш і не чуєш нічого навколо! Що ти робила б на моєму місці? Хіба не втрутилася б?

— Дякую, Року! Ти справжній друг! Ой що це? — Марина вчепилася у лікоть свого супутника і притулилася ближче, ніж дозволяло пристойне спілкування. — Ти чуєш? Хтось скаче! Упевнений, що поруч із Мисливцем ніколи не бачили ні коня, ні собак?

— Упевнений. Дивись, це звичайний береговий рейнджер… О! Не звичайний, а капрал Сімонс! Та ще із уловом! Привіт, Джеку!

— Року! Старовина! Знову у наших краях? Я думав, ти зав'язав із золотошукачами!

— Довелося струснути старовиною, як бачиш!

Капрал Джек зупинив коня, спустив Інгу на землю і спритно спішився. Чоловіки потиснули один одному руки.

— Куди ви серед ночі? Хочеш, щоб тебе звинуватили у викраденні панночок замість Мисливця? — дорікнув Сімонс.

— На себе подивись! — не залишився у боргу Рокхарт. — Ми поспішали на допомогу. Леді Інга зникла із пансіону, і ми її шукали.

— Ось знайшли. На щастя, все обійшлося. Я зустрів її на березі.

— Ти бачив щось дивне?

— Туман. Окрема хмара, що світиться, яка ніби переслідувала леді Інгу. А сова літала перед ним, намагаючись зупинити туман.

— Хмару викликала я, — обурилася Інга. — За нею був привид! І я хотіла... безглуздо, звичайно, але мені нічого більше не спало на думку, як утопити його у тумані, щоб встигнути побігти подалі. А Плюшка справді мене захищала, тільки не від туману!

— Ви впевнені, леді? Вам не здалося? Розумієте, у цих місцях досить часто на людей нападе паніка у найнесподіваніші моменти. Можливо, це вплив нашого привиду, тільки він у своїй вежі і ми його не бачимо!

— Повір, Джеку, я теж його бачив. Звідси нам із леді Мариною чудово було видно все світлове шоу, запевнив Рокхарт. — Мисливець летів просто на вас. А що його зупинило... хто знає! Твоя поява, швидше за все, сплутала його плани.

Словам мага рейнджер повірив. Дві пари разом із конем та Плюшкою безперешкодно дісталися до пансіону пішки. Захисники розкланялися зі своїми панянками у холі. Плюшка полетіла чистити пір'їни на звичне місце: на жердину до Ларрі. І тихо верещала, мабуть, у фарбах описуючи свою геройську битву із привидом.

Інга із Мариною піднялися до своїх кімнат, поспішаючи привести себе до ладу перед вечерею. Коли вони йшли, то постійно озиралися на берег, але навіть легкого світіння довкола більше не спостерігалося. Примара зникла. Тільки море ритмічно зітхало, розбиваючись об скелі, на яких височіла зловісна Мерлінова вежа.