93.

— А в мене дві молодші, — Агата вперше ризикнула підняти очі на приїжджих панночок, які її розпитували.

— Збіг, — зі значенням сказала Марина. — Послухай, ця пряжка — сильна магічна річ. Принаймні ми так думаємо. Треба перевірити. Ти нам віддаси її на якийсь час?

— Хоч зовсім беріть! — гаряче дозволила Агата. — Якби не обіцяла матінці, я б її викинула в море, мабуть! Боюся я цієї штуки! Вона вночі, коли стоїть на полиці щось шепоче, спати заважає. А що каже – незрозуміло!

— Куди, куди розкидатися приданим! — суворо гукнула на племінницю Морсі. — Для справи просять, то позич, а викидати скарби… не дозволю!

— Беріть, будь ласка, — Агата зробила загальний реверанс і втекла назад до їдальні.

— Морсі, а ти ніколи не бачила схожих прикрас? — Запитала Інга. — Ти ж, мабуть, побачила чимало скарбів?

— Таке, щоб із рогу зроблено й оправлено у золото, рідко зустрінеш! — Морсі замислено крутила в руках пряжку. — Хоча, можливо… пам'ятаю, одного разу бачила схоже. Із зеленими камінцями.

— Нам якраз такого не вистачає! — підбадьорилися шукачі скарбів. — Де ти це бачила, Морсі?

— Не пам'ятаю, — господиня пансіону знизала плечима і повернула знахідку Феліцаті. — Давно було. У мене зараз голова зовсім іншим зайнята. Пошукайте, може, й тут десь валяється? Наче на останній батьківський подарунок схоже. Тільки не впевнена я, що не продала його, коли пансіон ремонтувала... Ларрі, де у нас будь-яке барахло із давніх-давен?

— Грр-рище!

— У самого у тебе горище не варить! У підвалі! — заперечила Морсі. І зняла із пояса зв'язку ключів. — Ідіть униз, там у один бік буде винний льох, там нічого цікавого. А із іншого боку — комора. Там десь має бути морська скринька мореного дуба. Подивіться у ньому!

—Дякую, Морсіє! Ти сама – чистий скарб!

— Буде вам, — скромно пробурчала господарка і знову повернулася до плити. —Ларрі! Проведиь у підвал!