87.

— Ще! Будь ласка! — благала міс Флаерті.

Марина створила крихітну напівпрозору рибку, яка плавала у повітрі перед обличчям Люсінди.

— Оце диво! — Оцінив Рокхарт. — Ніколи не бачив Люсінду із таким милим і захопленим виразом на обличчі! Ні перед жодною ювелірною вітриною!

— Це справжня магія? — загримів голос сера Вільяма, тому усі здригнулися. До цього здавалося, ніхто не звертав уваги на трьох дівчат, які розмовляли трохи осторонь столу. Усіх займав лише допит її братика. — Чудово! Люблю чарівників! Багато хто їх боїться, але не я! Приєднуйтесь до нашої громади, юні леді! Вип'ємо за нашу знахідку!

— Вибачте, сер Вільяме, — із чарівними збентеженими посмішками Інга та Марина зробили реверанс. — Ми щиро вітаємо вас із удачею… і з новим членом команди? Але не можемо зараз прийняти ваше запрошення. У вас зараз вихідний, а у нас робочий день лише починається. І на нас чекають важкі завдання від наставниці. Вибачте!

— Тоді я запрошую вас на вечерю сьогодні ввечері! І вашу стару каргу захопіть! Обов'язково! Я покажу вашій наставниці, як виснажувати важкими завданнями таких красунь! — сер Вільям погрозив у простір лицарським кулаком. Учениці Феліцати пирснули від сміху. І обіцяли ввечері не пропустити святкову вечерю.

— Що ж, юначе, —по-діловому звернувся Стронг до Рокхарта, понизивши голос. — Якщо ви приятель таких милих панночок, і якщо ви ручаєтеся за вашого друга, і готові самі надавати нам магічну допомогу у пошуках скарбів… чому б ні? Я радий вітати вас обох у нашій команді! Ви не відмовитеся випити із нами?

— Я радий, але краще ввечері. А Флаерті може випити за двох, і навіть за чотирьох, якщо забажаєте! Я повинен…

— Нічого не кажіть! — перервав пояснення мага сер Вільям. — Я бачив, як ви дивитеся на цих дівчат! Що дивно, адже у вас під боком така приголомшлива блондинка... Але тим краще для нас, і тим серйозніше, я вважаю, ваші наміри! Я правий?

— О так. Тим більше, що їм загрожує небезпека... Я маю захистити їх, наскільки зможу.

— Небезпека?! Хто сказав слово "Небезпека?!" Хай буде вам відомо…

— Так-так, сер Вільяме, я добре знаю, як ви розправляєтеся із небезпеками! — Рок щосили робив лицарю-золотошукачу знаки кричати тихіше. — Але це питання магії… Так що я… Думаю, увечері ви все дізнаєтесь, а зараз дозвольте відланятися!

Рок і Люсінда ледь відійшли від столу золотошукачів, залишивши братика Флаерті «у заручниках», одразу ж їх перехопила Морсі. Запропонувала новим гостям гарні кімнати на другому поверсі, вказала на вільний столик і нагадала усім, що сьогодні у «Мокрих каменях» святкова вечеря. Бути усім, жодних заперечень не приймається! Ніхто заперечувати навіть не намагався, усі обіцяли прийти.

— Звідки ви тут? — Вигукнув інспектор Клейн, помітивши Рокхарта. — Це підозріло — з'являтися поряд із моїми підзахисними, як тільки ми сюди приїхали! Зважаючи на те, що ви залишалися в замку!

— У мене теж може бути справа на узбережжі, — незворушно відповів Рок. — Не лише ви виконуєте свій обов'язок, інспекторе!

— Майте на увазі, я за вами доглядатиму! — обіцяв Супер-Клейн. — Якщо ви спробуєте перешкоджати моїй важливій місії…

— Бог з вами, куди мені до вашої місії, — невесело засміявся Рокхарт. — Я тут зовсім у іншій справі. Але якщо знадобиться моя допомога, я завжди до послуг пані Фортунатті та її учениць. Майте це на увазі!

— Чудово, містере Рокхарте, — інспектор потирав руки. — Яка тепла компанія тут зібралася! Зручно, що усі зупинилися в одному пансіоні, чи не так?

— Зручно, але нітрохи не дивно, — манірно встряла у їхню бесіду Люсінда. — «Мокре каміння» — найкращий пансіон у окрузі. Найреспектабельніший і найдорожчий! І якщо ми могли зупинитися, то тільки тут! Перепрошую, але на нас чекає сніданок, — взявши Рокхарта під руку, міс Флаерті потягла свого супутника за столик.

— Люсіндо, ти якось незвично мила й добра сьогодні! — Прошепотів їй Рок. — Якщо я попрошу колись відвернути цього пана у темних окулярах, ти надаси мені цю послугу?

— Навряд, — засумнівалася блондинка. — Він надто мерзенний. Але якщо відволікти на короткий час, і ти сильно проситимеш... Чого не зробиш для старого друга нашої родини! А ти познайомиш мене із твоїми відьмами? Вони мені дуже цікаві! Ти ж знаєш, я люблю справжню магію найбільше модних виставок! Оце істинно гламурне видовище!

— Я постараюся, Люсіндо. Зроблю, що зможу. Сьогодні увечері у тебе знову буде шанс поспілкуватися із ними, це вже чимало... Втім, для цього вони мають дожити до вечора! Тому, вибач, але одразу після сніданку я тебе кину. Ти ж не хочеш гуляти кілька годин берегом на відкритому вітрі?

— Звичайно, ні!

— Виходить, ти не підеш із нами. Влаштовуйся у своїй кімнаті, відпочинь і готуйся до святкової вечері!

— Гаразд. Ммм, яєчня тут і справді смачна. Сподіваюся, решта страв буде не гіршою. Тоді я так і бути пробачу вас із братом, що затягли мене у таку авантюру!

— Люсіндо, ти золотце! Щасливо залишатися, мені час! — Рокхарт вислизнув із-за столу і тінню метнувся слідом за Феліцатою та її підопічними, які щойно вийшли із їдальні.