83. Пансіон «Мокрі каміння»

 — Вранці дівчат розбудив галас на поверсі. Виглянувши із сусідніх номерів у коридор майже одночасно, вони зрозуміли, що лайка та гуркіт долітають знизу, із майданчика між поверхами, де столик чергової покоївки — із праскою, запасом миючих засобів, аптечкою та іншими дрібницями, які можуть раптово знадобитися постояльцям у будь-який момент.

— Пересиливши сон, Інга, хитаючись, пройшла до кінця коридору і зазирнула зі сходів униз. І тут же жваво повернулася назад, навшпиньки, притримуючи на грудях халат.

— Що там? — позіхнула Марина. — Знову привид?

— Гірше! Наш великий суперзахисник дістався сюди і вимагає видати йому нас живцем чи хоча б надати йому кімнату поряд із нашими! Морсія, наша радість, сказала, що усі кімнати третього поверху уже зайняті, так тепер цей тип кричить на покоївку і вимагає когось виселити. Тому що у нього...

— …справа державної ваги! — одразу вгадала Марина. — Боже, як учора без нього було добре та тихо! Я вважаю за краще ще один напад болотних псів і другий візит привиду, тільки не сусідство Містера Суперзануди!

— Так, Супер-Клейн мене теж дістав, — визнала Інга. — Не можу назвати його Клейн-момент, бо хоч хватка у нього мертва, але присутність інспектора аж ніяк не миттєва! Він буде тут постійно! Я не переживу!

— Цей захисник і мені на нерви діє. Бачити його поруч, все одно як постійно гуляти у товаристві трунаря, який тільки й чекає, коли знадобляться його цінні послуги!

— Так, він чекає нашого кінця і не приховує, що не проти, щоб це сталося якнайшвидше і простіше. Щоб менше писати у звіті!

— Морсія теж не вірить у нашу перемогу і переживає за нас, — підхопила Марина, — але ж вона намагається скрасити наші останні дні чимось смачненьким, підтримати нас своїм гумором і не робить такої пісної міни, як Супер-Клейн.

— Цікаво, що сьогодні на сніданок?

— Ммм... у мене вже слинки течуть, — Марина навіть підстрибнула. — Швиденько вмиватися і униз! Якщо зовсім уникнути зустрічі із інспектором неможливо, треба добре її закусити!

—  І треба попередити Феліцату!

Інга постукала до кімнати наставниці, але там не відповідали. Навіть за відчуттями кімната стояла порожня, закрита зовні, а не зсередини. Мабуть, наставниця прокинулася раніше за них і вже пішла униз.

Коли дівчата, навшпиньки прослизнувши небезпечний проліт другого поверху, спустилися у їдальню, Феліцата справді жваво розмовляла із Морсією, сидячи за їхнім столиком біля вікна. Весь обідній (він і танцювальний) зал пансіону був залитий світлом, як скляний акваріум. Виявляється, вікна, увечері закриті товстими бордовими шторами, починалися майже від підлоги і були заввишки понад три метри. У їдальні було багато зрізаних кутів, вона півколом видавалася із основної будівлі як тераса. Через столики, особливо ті, що стояли ближче до вікон, відкривався чудовий вид на море і скелі. Похмуро чорнів удалині на мисі і зловісний силует стародавньої вежі, прозваної вежею Мерліна. Але він був дуже далеко і з такої відстані не псував нікому апетит, тільки викликав цікавість.

Проходячи в їдальню через хол, тим самим шляхом, що й учора, дівчата помітили Плюшку, яка воркувала на одній жердинці із Ларрі. Чарівна сова та піратський папуга були так захоплені бесідою, що Плюшка навіть не помітила своїх господинь