77.

Тому три гості спершу намагалися щось перераховувати, додаючи епітети: більше, по жирніше, густіше, а незабаром просто замовили три чергові страви. І отримали густий суп-пюре із мідіями та вершковим соусом, під сирно-яєчною запеченою кіркою, жарке із печеною картоплею, до нього овочі, смажені на грилі, на закуску дрібно рубаного маринованого восьминога, прихованого товстим шаром гарніру, під шубою, по шматку пирога із надзвичайно смачним фаршем, який явно включав щось морське, цибулю, зелень, але точно визначити його начинку не змогла навіть Феліцата.

За вечерею гості випили по півсклянки червоного столового вина, щоб відзначити своє вдале прибуття на місце цілими та неушкодженими. Потім перейшли до солодкого: пиріг із полуницею, шоколадний пудинг, шматочки свіжих фруктів у хрумкій карамельній глазурі та різнокольорові гарячі коктейлі, уже безалкогольні. Назвати їх екзотичними чаями чи компотами ніяк не вийшло, надто різні інгредієнти до них входили: трави, фрукти, прянощі, сіль, цукор, лимон у фантастичних поєднаннях.

Тільки переконавшись, що гості дійсно відпочили від дороги і добряче підкріпилися, господиня пансіону підсіла за їхній столик і готова була, не сходячи із місця, провести екскурсію, представити їм місцевих і куди краще вечірніх газет посвятити милих дам у свіжі плітки.

Феліцата знайшла у Морсії по-справжньому споріднену душу, криницю точних характеристик, присмачених гумором, і безліч несподіваної інформації. Те, що могли знати лише місцеві. До того ж, найкраще могла це знати саме цікава спостережлива господиня такого закладу, куди усі новини стікаються самі по собі, як струмки до озера. І якщо Морсія підтвердила, що Мисливець знову шукає жертви, за весну зникли три дівчини із навколишніх ферм і одна офіціантка із їдальні для старателів, її словам можна було вірити.

— Найбезсоромніше, у Мері, офіціантки, майже був наречений! Уявляєте? Вони хотіли побратися у неділю, а в п'ятницю вона зникла! Не дійшла до готелю після зміни. Загони все прочесали, три дні шукали, поки не переконалися, що це його рук справа! Якби що інше, хоч найменший слід точно знайшли б. Наречений так убивався… хлопець добрий, працює у Верескорті, кораблі будує! Головне, хотів він приїхати у п'ятницю, на весь вікенд, раніше, а господар його не відпустив, термінова зміна була. Ось як воно буває!

— Вибачте, хіба Мисливцеві не все одно заручена дівчина чи ні? — поцікавилася Інга.

— То ви хіба не знали? Його жертви завжди лише незаміжні. Ніякий моральний вигляд не  має значення, у колишні роки скільки дівок із борделів для старателів пропадало! Золото тут давно шукають... майже стільки ж, як від привиду бігають! Головне, щоб жертва не мала постійного кавалера, нареченого чи чоловіка. Навіть вік не такий уже й важливий! Ось ви люба Феліцата, напевно, скептично думаєте, що на вас він уже не поласує? Не знаю, порадую чи засмучу, але навіть я, вже на що вважаю себе бойовою панночкою, не ризикую одна виходити на берег не те що уночі, навіть у сутінки чи надто похмурий день. А якщо не відкрутитися від далекої прогулянки через болота… О, навіть не уявляєте, як тремчу! А я у житті всякого побачила!

— На абор-р-рдаж!! — у самий розпал розмови на плече Морсі прилетів папуга. — Ділити по справжності! Р-розбій і непод-добство! Кличте капітана!

— Закрийся, Ларрі, — добродушно штовхнула його господиня. — Що подумають наші гості? Вони не звикли до твоїх жартів. Не слухайте дурня, він справжній абордаж жодного разу у житті не бачив! Сидів завжди у капітанській каюті, а злазив зі своєї жердинки лише у мирні дні!

— Це що, справжній піратський папуга? — зрозуміли учениці Феліцати, миттю забувши про всі небезпеки узбережжя. —Справжній?!

— Ну так, таткова спадщина, — байдуже підтвердила Морсі. — Ларрі дістався нам у одному абордажі, із галеону багатого купця. Я тоді маленька була, усе просила батька купити мені мавпочку для приємної компанії серед п'яничок нашої команди… а мені дістався ось цей зелений бандит!