70.

- Чай! Кава! Гарячі пиріжки! Пиріг із грибами, із рибою, із гарбузом, із яблуками! Міцні напої лише у вагоні ресторані! Ви можете зробити приватне замовлення! — закликала між кожними двома купе рум'яна руденька торговка із візком. Судячи із фірмової мереживної наколки у зачісці, вона була частиною персоналу поїзда, як покоївки, які обслуговували купе: забирали та приносили ліжка.

— Серденько, нам усі чотири види пирогів по дві порції! — визирнула у коридорчик Феліцата. І коли слухала запевнення, що пироги найсвіжіші, навіть ще теплі, розрахувалася за замовлення, невимушено попросила. — Не відмовте у люб'язності, я знаю, ця гілка веде до Мортімер-холу, але ми не їдемо до замку. Нам треба вийти раніше, на станції Болотяний луг. Звідти нам зручніше діставатися. Скажіть провіднику, що жінки із сімнадцятого купе, тобто ми, хочуть вийти на Болотному лузі, нехай попередить нас, коли збиратиме багаж. Добре?

— Усе зроблю, пані! — запевнила руденька. — Ах, та ви аж до моря їдете? Із Болотяного лука одна дорога, до узбережжя!

— Так, їдемо у пансіон на літо. Моїм дівчаткам необхідне свіже морське повітря.

— То ж там Мисливець! Нічого небезпечніше для молоденьких дівчат, ніж їхати у ці згубні місця!

— Що ви говорите! — Феліцата сплеснула руками. — Хіба він знову з'явився?

— Цієї весни вже три пропажі було! — впевнено кивала торговка, роблячи круглі очі. — Я точно знаю, у мене сестра в Мортімері їдалью для золотошукачів тримає! Усі новини знає!

— Але ж у газетах нічого не писали! Ах, ах, як же? Лікар порадив нам їхати саме до Північного моря, який жах! Повітря Донлона для нас просто отрута! Я й не знаю, кому тоді можна вірити? Дякую, люба. Так ви нагадаєте провіднику... А я вже щось придумаю. Добре усе дізнаюся на місці. І подбаю про безпеку моїх крихіток!  Дякую що попередили!

— Нема за що, пані.

Продавщиця із візком отримала монетку «на чай», зробила реверанс і поїхала далі. Вони чули, як Клейн у відповідь на її пропозицію купити щось із їжі, зажадав не шуміти і не пропонувати йому будь-яку нісенітницю! Він у виконанні державної служби!

— Феліцато, нам справді ближче добиратися від Болотного лука? — підозріло запитали учениці. Їм обом на думку прийшла та сама думка, спостерігаючи спектакль наставниці.

— Абсолютно однаково. Хіба що у Мортімер-холі ми могли б заночувати у замку, якщо не хотіли їхати через болота серед ночі, — флегматично відповіла Феліцата поверх газети. Вона читала магічну хроніку.

— Хочеш позбутися інспектора? — хихикнула Марина.

— Сподіваюся трохи затримати його, нехай з'явиться наступного ранку і дасть нам можливість влаштуватися, спокійно провести розвідку і зробити один експеримент.

— Як нам вдасться вислизнути, — запитала Інга. — Він побачить нас у вікно, коли ми вийдемо на перон. Окремі виходи із кожного купе  іноді не такі вже й зручні!

— Але ж можна зробити так, щоб не побачив. Або… не впізнав, — так само незворушно відповіла Феліцата. — Погляньте, пироги досить нагрілися, вони вже димляться! Давайте перекусимо, а потім найрозумніше відпочивати. Нам їхати ще близько п'яти години.

— Ми приїдемо майже надвечір, а ще до узбережжя добиратимемося, — із тривогою зауважила Інга. — Чи тут бувають нічні поїзди?

— Так, ми могли приїхати раніше.

— То чому ти вибрала денний поїзд? Тільки щоб дати нам можливість добре виспатись у замку? Ми опинимося у цій страшній місцевості, де бродить Мисливець, у найнебезпечніший час, уночі!