65.

— Давайте не загадуватимемо наперед, — попросив маг-архіваріус. — Починай Феліцата. Твій хід!

Наставниця пошарила рукою в акваріумі замість одного з видимих ​​артефактів витягла необроблений шматок гірського кришталю, зовсім невидимий у воді. Схожий на товстий із гранями олівець кришталь ліг на один край карти. На подив із нього не натекла солона калюжка, кристал виявився сухим. Так само по черзі зробили Донат та Амадей. Вони теж дістали кришталеві шматки та помістили їх на карту близько до країв. Коли трикутник замкнувся, кристали засвітилися ізсередини. Наче ялинкова гірлянда, у якій теплилися вогники, але напруга у мережі здавалася дуже слабкою.

Зробивши глибокий вдих, Феліцата трохи пересунула свій кристал. І те саме зробили чоловіки. Але коли Донат поставив свій кристал, усі три не засвітилися. Бойовий маг пересував шматок кришталю, поки ланцюг знову не замкнувся.

Так за принципом «гаряче холодно» вони звужували трикутник на карті, окреслений кристалами. І нарешті усі три камені зійшлися так близько, що між ними було не більше трьох-чотирьох сантиметрів. І світилися вони дуже яскраво. Тоді настав момент, і карту Альбіону змінила карта графства Мортімор. Тієї самої ділянки на березі Північного моря, де стояла старовинна вежа часів Великих Магів, прозвана вежею Мерліна. Туди по жеребу пролягав шлях тих, кому першим завданням при вступі у гільдію магів дісталося викликати на бій страшного привиду.

— Феліцато, ти не знаходиш дивного, що пошукові кристали так ясно вказують на цей район? — Донат підозріло хмурився.

— Я цього боялася, — визнала Феліцата. — Мені завжди здавалося, що відсутні частини ордена Рогу проклятий Мисливець знайшов першим і приховав у своїй барлозі!

— Йому достатньо було викрасти лише одну частину, щоб комплект неможливо зібрати, — резонно заперечив охоронець Амадей. — Але навряд чи вистачає лише однієї. Шукаємо! Не падай духом заздалегідь, люба. Плюс уже в тому, що якщо інші частини є, за ними не доведеться далеко бігати. Все у Мортіморі!

— Якщо тільки інші частини не зберігаються поза Альбіоном, — буркнула Феліцата. — Шукай їх у всьому світі!

— Вже шукали, — запевнив Амадей. — Вони на нашому острові більше ніде.

— Або у інших світах!

— Так, таку можливість виключити важко, — визнав архіваріус. — Але ж пророцтво вважає кришталевий гребінь твоєї підопічної останньою частиною, що бракує.

— Ти впевнений?

— Наскільки можна вірити хронікам та літописам, — зітхнув охоронець замку. І ясно було, що стародавнім документам Амадей вірить беззастережно, не те що сучасним людям.

Феліцата вже взялася за кристал, щоб почати пошук по графству, але тут у двері кабінету постукали.

— Хто ще? — сердито вигукнув охоронець замку. — Чи сталося щось важливе?

— Вибачте, але я хочу увійти! — відповів із-за дверей голос інспектора Клейна.

— Ми зайняті! Тут конклав магів!

— Якщо ваші дії мають хоч найменше відношення до мого завдання, а до мого завдання стосується усе, що стосується завдання леді Фортунатти та її підопічних, я повинен бути присутнім і бути в курсі справи! Я державний захисник, мені писати звіт!

— Ідіть до диявола, Клейне! — Вибухнув Донат. — Або я закину вас звідси прямо за місцем роботи, у вашу контору!

— Не маєте права! Я вимагаю! — двері тремтіли під ударами. Сеанс у такій ситуації продовжувати було неможливо.