63. Кристали пошуку

У повній розгубленості учениці Феліцати поверталися таємним ходом назад у житлову частину замку. Навіть крізь стіни вони чули обідній гонг. Усіх чекають у їдальні. Сферіус мовчки летів поруч, тихенько пострілюючи іскрами, що у нього означало глибокі роздуми.

— Як це розуміти? — Нарешті не витримала Інга. — Келлі справді бачила фантом Арії? Хіба ми не відкинули першу версію Донату, що Арія сама влаштувала власний замах, щоб насолити Феліцаті, а водночас і нам. Просто не хотіла, щоб її татко ділився із нами знаннями? Вона розуміє, що нам інакше загрожує смерть?

— Арія точно цього не робила, — хмурилась Марина. — Вона була така зла, так обурена замахом… Точніше, тим, що її спіймали у пастку, як дурну! Її, бойову чарівницю! Наскільки я розумію у жіночому, ревнощі, виставити себе заради помсти в такому жалюгідному вигляді Арія не могла б!

— Але як її фантом?

— А що означає «її фантом»? — перебила Марина. — Тільки те, що створений кимось привид мав зовнішність Арії! І крім того зловісний антураж: чорне волосся, чорні очі та довгий чорний плащ! Зі спини таку «Арію» легко сплутати з Рокхартом! Тож скомпрометувати могли одразу двох.

— Але Келлі запевняє, що бачила її в обличчя!

— Це не важливо! Зупиніться, я спробую дещо!

Марина зосереджено заплющила очі, Сферик із цікавістю завис поруч, Інга спостерігала. Власниця почесної стрічки «Швидше думки» провела рукою у повітрі, і з її долоні випурхнув близнюк Сферіуса. Кульова блискавка сонячно-жовтого кольору, що стріляє білими та синіми іскорками. Ілюзія почала ганятися за справжнім Сферіусом, якийі з тріском виписував зигзаги, намагаючись позбавитися «тіні».

— Стривай, припини! — засміялася і замахала руками Інга, зрозумівши думку подруги. — Я вже не зрозумію, хто справжній?

У цей момент Сферіус пішов в атаку і довбав свого двійника сильним електричним розрядом. Той вибухнув, але зовсім не яскраво, тихенько лопнув і розвіявся світлою хмаринкою. Марина знову зібрала цей туман, і ось уже коридором пурхає Плюшка. Майже як справжня, тільки трохи туманних обрисів, наче її видно крізь товсте скло чи воду.

— Зрозуміло, усе зрозуміло! — протріщав Сферик.

— Чекайте, зараз найскладніше, — Марина знову зосередилася і туман, що світився, довго клубочився, перш ніж прийняти чіткі щільні обриси. Перед ними постала Феліцата. Досить схожа. Здалеку, просто не відрізнити від справжньої. Але все-таки щось неживе, примарне в ній було. До того ж фантом мовчав і трохи помітно світився по краях силуету. Підсвічувалася і шкіра, і бордове волосся, і край одягу. Як не намагалася, Марина не змогла прибрати усіх прикмет ілюзії. Натомість її «Феліцата» заговорила. Голос був лунким, як із бочки. Наставниця суворо глянула на своїх підопічних і сказала:

— Скільки можна тинятися невідомо де! На вас чекають у їдальні!

— А ти, виявляється, страшна людина! — захоплено похитала головою Інга.

— Ні, я лише маг-маг! — Марина засміялася, задоволена собою, і ляснула у долоні. Привид Феліцати зникла.

— Зрозуміло, що фантом може набути будь-якої форми згідно волі свого творця, або, якщо його робив не маг, а ілюзія створилася за допомогою якоїсь допоміжної штуки, він набуває тієї форми, яку має: або того, кого хочуть скопіювати, тоді його потрібно якось показати, щоб вийшло типу ходячого відображення, або це типова темна або світла примара, яку запрограмували виробники фантомів. Мені Рокхарт розплющив очі на різні магічні технології. Хто завгодно міг створити фантом Арії!