55.

— Ось тут я була, коли ця тварюка смикнула мене за ногу і витягла із вікна! — Арія показала на напівкруглі поручні та отвір у вежі. Батько звелів їй зупинитись на порозі і не виходити на майданчик.

Верхівки трьох веж Блеквуда, і цієї, найвищої, нагадували садові альтанки. Башти вінчали восьмикутні оглядові майданчики, кручені стовпчики по краях і гострі дахи. До половини висоти стовпчики були забрані перилами. Тож на всі боки виходило щось середнє між балкончиками та вікнами.

Біля того отвору, який указувала Арія, усе ще валялася на підлозі записка, яку дочка мага випустила, коли вилетіла у вікно. Донат порівняв обидві записки. Подібність не викликала сумнівів.

— Ти можеш визначити якийсь слід? — спитала Феліцата.

— Тут нема ні краплі магії, — роздратовано відповів бойовий маг. — Писала та сама рука, друкованими літерами, щоб не потребувати магічно змінювати почерк. Жодним письмовим артефактом теж не користувалися, просто папір, просто олівець. Це міг написати будь хто, навіть привид! Окрім Сферіуса. Він безумовно підпалив би папір. А ось тут лежала потужна штука: петля ската, — Донат повів рукою і на підлозі висвітлився золотистий фантом петлі із товстого шнура, схожий на сміливу змію. — Здається м'яким, але це невидимий трос, твердіше сталі!

— Я впевнилась! — буркнула Арія.

— Помовч. Чому ти пішла на побачення, призначене невідомим, я не питаю. Твою цікавість можна зрозуміти. Але як могла зайти сюди, не перевіривши пастки?

— Я перевіряла, тату! Ця штука була невидимою! Вона ввімкнулася тільки коли я ступила в коло.

— Питання, як той, хто тебе спіймав, керував петлею дистанційно? Він чув нас і коригував свої дії на ходу... Це не було закляттям-програмою.

— Я думала, що він був згори, на шпилі, — зізналася Арія.

— Він не міг непомітно вийти через захисний купол і не міг увійти ззовні. Захист не дозволив би.

— Башта! — зрозумів Рокхарт. — Сама вежа стала продовженням петлі. Якщо трос закріпили на шпилі, це громовідвід! У ньому заземлення. Вбивця підключив провід нагорі, і міг керувати ним, перебуваючи будь-де у вежі. Або навіть поряд, просто стоячи біля стіни.

— Ми там усі стояли! — загарчав Донат.

— Не ти і не я, — нагадала Феліцата. — Ми були ближче до центру двору. І, до речі, Арія, мені здалося, висіла на значній відстані від вежі.

— Тато ж тобі сказав, цей трос твердий! — Огризнулася Арія. — Він міг рухатись навколо шпиля, стискатися і розтискатися, стріляти струмом… Я знаю, бо він шукав найкращу позицію, перш ніж… викликати вас, — тихіше додала дочка мага.

— Але ж нас викликала ти! — Марина так здивувалася, що не змогла промовчати. — Ти так репетувала!

— Мене про це попросили, — сухо відповіла Арія. І підняла винні очі на батька. — Вибач, я не змогла звільнитися. Я намагалася! Але через цей зашморг він розмовляв зі мною. Я чула його команди як електричний струм, який біг по усіх венах. Він наказав: «Не смикайся, інакше дам такий розряд, що ти повиснеш без свідомості!» Потім сказав: «Клич татка!.. Поклич усіх! Кричи! Гучніше!..» Я не послухалася, тоді петля на нозі розжарилася і обпекла мене. Ось дивіться! — Арія присіла, закотивши край своїх чорних шовкових шароварів. Навколо правої щиколотки червонів випалений рубець від крученого троса. — Я не кричала… Не одразу! Тоді він щось зробив і мене всю немов охопив вогонь. Мені здалося, що волосся горить і... загалом, це ви й чули, — дочка мага винувато опустила голову, знову вставши біля батька. — Нехай я дізнаюся, хто… — процідила вона крізь зуби.