49. Фантоми та стіни

- Зараз? Без Феліцати? Це є небезпечним? - Занепокоїлася Інга.

— Сферику, у нас залишилося мало часу. Донат чекає на нас для першого уроку! - попередила Марина.

— Ми швиденько! — хитро запевнив Сферіус голосом шкоди-пустуна. - А, Плюшко, ось ти де! Пр-ривіт! Так, хто з вас найкр-ращий у телепатії?

- Вона, - чесно сказала Інга.

— Тоді стань тут, — розпорядився дух замку, показавши садову доріжку. — Плюшко, сядь на плече Марріні. Вона закриє очі, а ти як би дивись її очима!

Марина слухняно заплющила очі. Вона стояла перед Інгою на тій же доріжці, кроків за десять від подруги.

- Інго, зосередься. У тобі є магія, як світло у лампочці. Світись! А тепер, ніби ти пішла, а світло залишилося. Ненадовго, але згас не відр-разу. Марино, ти відчуваєш, коли вона пішла?

— Ні, — похитала головою Марина.

Сферик кидався між ними і налаштовував телепатичний контакт, давав вказівки то одній, то іншій. Але справа зрушилася не відразу.

— Гаразд, тоді вер-ртись! — наказав дух замку Марині. — Ти зможеш зупинитися із заплющеними очима прямо напр-роти неї?

Марина після кількох спроб швидко це освоїла і навіть якщо Інга рухалася, її співучениця точно компас безпомилково щоразу поверталася за нею.

- Так! А тепер постарайся побачити, ДЕ вона щойно стояла. Не де зараз, а де була кілька секунд тому. Пер-реходь! - Звелів Сферіус Інгзі.

Вона зійшла із доріжки вліво. Марина машинально смикнулася за нею, але потім уявним поглядом побачила, наче світиться силует Інги. Вона бачила її цілком ясно. І від неї тяглася ніби тінь, тільки це був шлейф слабкого світла, який падав на те місце, де Інга стояла нещодавно. Марина бачила дві постаті, і знала, яка справжня, а яка тінь. Це вона й повідомила Сферіусу, розплющивши очі і вказавши рукою те місце, де нещодавно стояла Інга.

- Нарешті! Оце і є фантом! Слід пр-привида бачиться тільки так само! Плюшко, ти бачила? Ти усе зрозуміла?

- Угу, - кивнула сова і полетіла.

- Куди вона? - здивувалися маги-учениці.

- Вона знає, кого шукати! У нас у замку, як у всякому порядному замку, живе привид леді у білому, нещасна дівчина, котра колись щось з кимось тут не поділила! Не знаю точно її історію, це було ще до мене, — безтурботно блиснув Сферіус. — Але тільки в всіх людей пр-привиди, як пр-привиди! А наша разкр-расуня зовсім не у собі. Її звуть Божевільна Келлі. Тому що вона від усіх шар-рахається, ледь-що - розчиняється туманом або йде у стіну, а якщо потрапить в особливо захищений коридор-р, звідки не може зникнути, біжить на вежу або фортечну стіну і із криком плигає униз. Чокнута! Палохлива, як миша! Нормально із нею поговорити важко, Божевільна Келлі - той ще свідок! Але ради захисту замку, вона зобов'язана, врешті! Адже держава дала їй житло, роботу і прописку в Блеквуді!

— І як ми її знайдемо? — спитала Марина. — Якщо вона так добре ховається, то я не зможу її відчути!

— Не зможеш, — погодився Сферік. — Ти відчуваєш найсвіжіший фантом на близькій відстані, а в замку повно слідів Божевільної Келлі, ти зіб'єшся. Вона тут років п'ятсот уже бр-родить! Але Плюшка її бачила, і фаміл’яр відчує свіжий фантом навіть крізь стіни, як ти її навчила! Ну якщо тільки Келлі бачила інспектора!..