43.

- На жаль, - сумно посміхнувся симпатичний молодий чоловік із вузьким блідим обличчям і довгим трохи хвилястим волоссям до плечей. - Можу про це тільки мріяти. Приїхав на пару днів, уточнити дещо в архівах для нової угоди у графстві Остершір. Але я тут завжди відпочиваю душею, особливо у такому милому оточені! - він злегка вклонився новим гостям.

- О, думаю Арія не давала тобі нудьгувати! Але тепер ми трохи розбавимо вашу чоловічу компанію! Це мої новенькі, Інга Сайлент-Хіл і Марина Рейвенкорт, - представила їх Феліцата. - Привезла їх набиратися розуму після посвяти.

- Орден Рогу, мабуть? - з навмисною недбалістю закинув вудку Рокхарт.

- Ти надто проникливий хлопчику, Рок, - так само дивлячись в сторону відповіла Феліцата. - Будь ласка, не за столом. Дай моїм крихіткам поїсти спокійно!

- Юні леді, - цілком серйозно втрутився Донат. - Думаю, ви голодні після поїздки, так що снідайте як слід! Після їжі від вас буде мало толку, так що перший урок почнемо не раніше, ніж через годину. Але, повірте, голодними ви мені потрібні ще менше! Так що не соромтеся!

Інга і Марина люб'язно кивали, усміхалися і зберігали мовчання, як їх просили. Відкривали роти тільки для того, щоб відправити туди ще шматочок чогось смачненького. Після довгої прогулянки від станції до Чорного лісу вони дійсно зголодніли. Тим часом Феліцата встигала невимушено базікати зі старими знайомими, сперечатись із Арією і розповідати те, що вважала за потрібне про нових учениць і церемонію в Алмазному палаці.

Втім, вона більше уваги приділила барвистій розповіді про виступ Лейли і про візит королівського подружжя, ніж про своїх учениць. Кому випав жереб, чомусь ніхто не питав. Здається, усі присутні вже були в курсі справи і обговорювати це при всіх вважали неделікатним. Навіть Арія поки не вставила жодної шпильки на цю тему.

- Амадею, невже в замку більше дійсно нікого? - дивувалася Феліцата. - Навіть не пригадаю, коли в Блеквуді було так спокійно і тихо!

- Ну як же... - хранитель замку явно занепокоївся. - Рокхарт, а де той пан ...

- Гадаю, у саду. Він так хотів особисто зустріти Феліцату, що зрозуміло, пропустив її і її чарівних супутниць! Так і сидить в засідці біля воріт із самого ранку!

- Можливо, варто його покликати?

Рокхарт флегматично знизав плечима.

- Зголодніє, сам прибіжить, - не дуже люб'язно запевнив Донат. – Нічого з ним панькатися!

- Що за таємничість, Амадею? - із цікавістю нахилилася до нього Феліцата. - У вас новий привид?

- На зразок того, - сивий хранитель замку, у своїй науковій беззахисності злегка схожий на черепаху без панцира, пустотливо посміхнувся. - Гідна пара для нашої Безумной Келлі! Тільки якщо її навіть із закликом привидів важко знайти, цей, навпаки, з'являється де не чекаєш, у найнесподіваніший і невідповідний момент! У тебе є могутні вороги в гільдії, Феліцата? Інакше, як за їх участі я не можу пояснити такий подаруночок ...

Інга з Мариною уважно слухали, але нічого не зрозуміли із промови зберігача і своєї наставниці. Їх увагу відволік Сферик. Виблискуючи і тріскотячи іскрами, дух замку весело увірвався в їдальню, як м'ячик проскакав по плечах і тарілці Арії та, встигнувши ухилитися від її вилки, злетів до стелі. Прямо по п'ятах за ним влетіла Плюшка. Здається, вони грали в доганялки, і сова, повторюючи шлях кульової блискавки, з розмаху влаштувала сов-падіння дуже близько від тарілки Арії, перекинувши на неї сік. Брюнетка обурено підхопилася.

- Киш! Мерзенний птах! Я зараз спопелю тебе! - вона замахнулася на Плюшку, але та, не чекаючи закляття, розгорнулася, підстрибнула і хапнула бойову дівчину за палець.

- Ай! До крові вкусила! Феліцато !! Прибери цю тварюку звідси, або я за себе не ручаюсь!

- Плюшко, киш! - спокійно наказала наставниця магів і фаміл’ярів. Сова плавно злетіла під стелю і вони зі Сферіусом воркували на люстрі.

- А ти говорила, сова не може вкусити людину, її дзьоб для цього не годиться! - зі сміхом шепнула Марина на вухо Інзі.

- Звичайна сова не може, а фаміл’яр відмінно може, як з'ясувалося! - так само тихо захихотіла Інга. - Наша Плюшка просто джерело цінних здібностей!