29.

- Та не перебільшуй, це вони усе самі. Я тільки трохи направила їх хаотичні вміння в потрібне русло, - не прийняла похвалу Кетрін. - Але ти сама знаєш, цього все одно не вистачить... якщо раптом випаде серйозний випадок. Тоді доведеться докласти усіх зусиль до купи нових знань...

- Та не каркай! Може, обійдеться, - перебила її Феліцата, розгорнувши окремий сертифікат для Плюшки. - Що ж, це мені в архів. Пора вже уточнити, якого за рахунком із фаміл’ярів я випустила у світ. Можливо, вже кругле число? Пора святкувати ювілей? Останній раз, я пам'ятаю, зовсім трохи не вистачало до п'ятисот. Запишемо: сова Плюшка, вірна господаркам леді Сайлент-Хіл і леді Рейвенкорт. Готово!

Вписавши ім'я сови і її господинь в загальний список, Феліцата згорнула три дипломи в одну трубку і сховала в сумочку, щоб вони не заважали ученицям, у яких немає ні кишень, ні багажу.

- Пора! - прошелестіло по залі. Музика замовкла. Ті, хто вже почав трохи розбиратися в телепатії, відчув хвилю потужної напруги і тривогу. Зараз станеться щось важливе!

- Капелюх по колу! - проголосила розпорядниця свята. - Традиційне жеребкування для першого завдання! Проходить раз на півроку, з урахуванням нових магів гільдії! Усі ви колись проходили це коло... і до цих пір з нами, значить, вам повезло! Нехай доля обере гідну! Ту, хто нарешті впорається із завданням і зупинить... це! - голос досвідченої розпорядниці збився. Її затримка серйозно налякала перволітків. Що могло довести до заїкання даму з величезним досвідом виступів навіть перед найяснішими особами?

Але міркувати не було часу. Почалося жеребкування. В руках пані Медеї з’явився чорний капелюх з широкими полями і гострим ковпаком - традиційне маскарадне убрання відьми, як її уявляли Інга і Марина.

У капелюх прямо із повітря сипалися однакові папірці з іменами новеньких магів гільдії. Колишні кандидатки, а нині перволітки пошепки вимагали пояснень своїх наставниць і отримували більш менш однакову відповідь: вже не перше століття існує нездійсненне небезпечне завдання, яке завжди розігрується за жеребом серед новачків. Якщо все благополучно - раз на рік, а якщо справи не надто гарні, то раз на півроку, коли приходять новачки, проводять жереб. Чиє ім'я вибрала доля, на тому ж папірці усі побачать знак долі - чорний коло. Інші будуть здаватися просто порожніми. Тягнути спочатку або в кінці - однаково небезпечно. Але все-таки, спочатку більше шансів «проскочити», тому боятися капелюха не слід і черги поступатися нікому не потрібно.

- Усе маги, котрі щойно отримали дипломи гільдії, вийдіть в коло! - проголосила розпорядниця. Звично, ніби для нового завдання. Але тепер гра йшла інша і ставка була набагато серйозніше. - На кону ваше життя і подальша робота в гільдії! Не стану приховувати, завдання небезпечне. Але не затримуйте коло! Проявіть витримку! Беріть жереб із капелюха і одразу же відкривайте! Хто боїться тягнути своєю рукою, можете надсилати свого фаміл’яра! Це не забороняється. Прошу вас, панянки! Тягніть жереб!

Скерований головою гільдії, капелюх поплив по повітрю, і увійшовши у коло кандидаток на складну роботу, став вертітися, наче блюдце по столику для спіритизму. Капелюх немов тягло магнітом, кидало в хаотичному порядку від одного краю кола до іншого, від кандидатки до кандидатку. Дівчата з завмиранням серця простягали руку, не до кінця усвідомлюючи, що їм загрожує. І багато впевнених у собі дівчат із таємним розчаруванням показували порожній листочок, згорнутий квадратом. Їм хотілося прославитися хоча б у такий спосіб. Саме це бажання, навіть не приховане, а з викликом, читалося на обличчі Лейли, коли вона не роздумуючи схопила жереб... але її листок теж виявився порожнім.

Багато разів капелюх прямував немов би точно в руки Інги або Марини, котрі стояли поруч, але в останній момент виявлялося, що це жереб для їх сусідок зліва чи справа. Ті, хто пройшов коло і нічого не витягнув, могли відійти. Самі дівчата не розуміли свого щастя, їх тягли з кола наставниці, попутно пояснюючи, наскільки їм пощастило.