Розділ 1.

Джилл ішла, милуючись природою Північного лісу, що знаходився біля села Стоун-Вілладж.

Село Стоун-Вілладж вважалося найспокійнішим в окрузі. Навіть занадто спокійним. Тут ніколи не було ні вампірів, ні відьом, ні перевертнів, ні вже тим паче напівкровок, про яких так багато розповідали мандрівники. Через це село прозвали "Райським Куточком".

Тільки от чи справжній це "Райський Куточок" або ж ілюзія, створена урядом і церквою, щоб зайвих запитань не ставили? Джилл замислювалася над цим раз за разом, коли слухала розповіді подорожніх з інших сіл. У такі моменти її відвідували почуття страху і цікавості одночасно. Страшно було через те, що будь-якої миті можуть налетіти ці істоти і її маленький і спокійний рай зруйнується. Цікаво ж було, тому що в них ніколи не відбувалося нічого подібного. Іноді навіть здавалося, що її село занадто спокійне. Але все ж страх за її маленький і спокійний рай брав гору. І все-таки мучило постійне відчуття затишшя перед бурею.

Вона зупинилася і глянула на інший бік берега. За чутками, там раніше мешкали вовки-перевертні, але потім їх винищили. Цікаво за що, якщо вони нічого не робили людям? Вбивали? Так ні, батько казав, що вони жодної душі на той світ не відправили. Джилл уважно придивилася і побачила кілька вовків, які, мабуть, мчали з полювання. Вона, усміхаючись, проводила їх поглядом. Хоч хижі й люті, а красиві й величні. Але звідки ж вони тут узялися? Їх знищили сімнадцять років тому. "Ні! - подумала Джилл, докоряючи собі - Про що я тільки думаю?! Я маю, якнайшвидше повернутися додому, інакше мама з татом шукатимуть мене.". І прискорила крок.

Прийшовши додому, вона побачила тільки старших брата і сестру. Поставивши кошик біля дверей біля печі, вона підійшла до дівчини зі світлим прибраним у низький пучок волоссям.

- Залліє, - пролепетала вона винуватим голосом, - а де мама з татом?

Заллія відповіла, привітно посміхаючись.

- Батько ще дрова рубає на зиму. А мама на ринок пішла. Боїшся, що розсердяться, сестричко, а?

- Не хвилюйся, Джилл, - підтримав Саймон, - Мама спочатку хотіла йти шукати тебе, але я сказав, що ти ось-ось повернешся. - Потім запитав вкрадливо - А де ти була так довго? Знову в Північному лісі вирішила погуляти?

Джилл відповіла тихим голосом.

- Я на вовків у Північному лісі задивилася.

- Що? - здивувалася її старша сестра і, підійшовши до дівчини, спробувала її лоб. Не гарячий. Дивно, що ж вона каже. Але потім Заллія зметикувала і сказала, заспокоюючи її - Ой, можливо, ти наслухалася розповідей про вовків-перевертнів, відьом, вампірів та інших істот, ось тобі й здалося. У нас уже їх немає сімнадцять років. Після Великого полювання вони всі зникли.

Джилл лише знизала плечима.

- Напевно, ти маєш рацію...

Потім підійшла до вікна і подивилася на околиці. Вона була впевнена, що їх бачила. Хоча й можливо старша сестра має рацію. Це село найтихіше, тут усе було і буде нормально. Нічого незвичайного не станеться...

Наступного дня все почалося як завжди; батько і Саймон пішли з іншими дроворубами, мама і Заллія вирушили на ринок, а Джилл, як зазвичай, залишилася вдома. Уся сім'я Саммерс говорила, що з Джилл вийде чудова господиня. Вона завжди першою викликалася робити всі домашні справи, ходити в ліс до дикої яблуні. Це життя її влаштовувало. Так, безсумнівно, хотілося, можливо, чогось більшого. Але поруч були рідні й це все скрашувало.