Розділ 1

Емма

— Машо, що там? Ти домовилася про зустріч щодо об'єкта Яблуновського?

— Ні, помічниця знову перенесла, — вона важко зітхнула в слухавку. — Повідомила, що найближчим часом у нього ніяк не вийде.

Боже, як же мене бісить цей клієнт! Ми тільки-но розпочали роботу, а він уже тричі змінював концепцію проєкту. Іншим разом я б уже послала такого замовника куди подалі, але облаштувати ділянку в двадцять соток, побудувати сучасну оранжерею та розбити плодовий сад — надто спокуслива перспектива для моєї студії. Та й бюджет там такий, що є де розгулятися моїм найсміливішим дизайнерським бажанням. Мрія про власний будинок вимагала компромісів із гордістю, тому я терплю.

Коли Влад запропонував мені цей об'єкт, усередині мене все буквально пищало від радості. На емоціях я навіть забула, що взагалі-то планувала серйозно наїхати на нього за те, як дивно він поводився з моєю найкращою подругою Діаною. 

Тієї миті я ще не знала, наскільки Яблуновський мінливий у своїх забаганках. Три тижні поспіль він через треті руки відфутболював мої пропозиції. Все йому було не так і не те! Врешті-решт я вирішила, що мушу зустрітися з цим загадковим бізнесменом особисто і подивитися йому прямо в очі. Ну треба ж зрозуміти, що з цією людиною не так?

Проте полювання на зустріч із паном виявилося схожим на спробу впіймати перекотиполе під час урагану. Ну серйозно! Уже тиждень Маша вимолює бодай п’ятнадцять хвилин у його графіку. А моя помічниця — ще та лисиця, вона вміє знайти підхід до будь-кого. Але тут навіть її чари безсилі.

Що ж, у мене залишався ще один козир — Костя, співвласник «Aurum Group». Наскільки я знаю, у них із Кирилом були доволі теплі стосунки. Наступивши на горло власній незалежності, я знаходжу його номер у контактах і натискаю на виклик. Екран блимає, і вже за два гудки в динаміку лунає оксамитовий голос.

— Еммо, за які такі заслуги мені така честь? Невже ти згадала про моє існування?

 — Скучила, Костю, — максимально солодким тоном відповідаю, накручуючи пасмо золотавого волосся на палець. 

— Майже повірив, — засміявся він, і я прямо відчула його фірмову білосніжну посмішку. — Кажи вже, що за місію треба виконати для прекрасної ландшафтної німфи? 

— Мені конче потрібно зустрітися з Яблуновським. 

— Угу-м... А я тут до чого? Тобі що, Влад не передав його контакти? 

— Передав. Але цей... просто водить нас за ніс! Усе йому не так, креслення повертає, з концептом визначитися не може. А в нас терміни підтискають, а я ніяк не можу розпочати роботу. Ти ж знаєш, я не люблю працювати через десяте коліно. Мені потрібен особистий контакт із замовником!

— О так, я чудово розумію тебе, красуне, — у його голосі з'явилися звичні грайливі нотки. — Але зустрітися з Кирилом зараз справді проблематично. Він по вуха в справах, запускає новий проєкт.

— У вас із Владом же вийшло з ним домовитися? Значить і в мене вийде. Ну Ко-о-остю... Розкажеш, як його зловити? 

— Гаразд, попробую дізнатися його розклад на тиждень. Наберу тебе пізніше. 

— Ти найкращий! З мене кава, — щиро зраділа я. 

— Ну ні, кавою ти не відвертишся. З тебе — повноцінне побачення в п'ятницю. Без розмов про роботу. 

— Костю, ти ж знаєш моє правило: на роботі — ні-ні. Жодних службових романів, — усміхнулася, відкидаючись на спинку крісла. 

— Тоді мені доведеться розірвати з тобою контракт, щоб звільнити твою совість, — парирував він. 

— Тоді в тебе взагалі не залишиться шансів, бо я з тобою навіть вітатися перестану. 

— Ех, Еммо... Знаєш же, як влучно вбити чоловіче самолюбство. Чекай на дзвінок, жорстока жінко.

Я з посмішкою відклала телефон. Костя хороший хлопець. Гарячий, сексуальний, із чудовим почуттям гумору. Іноді, дивлячись на його широкі плечі та біцепси, які ледь вміщаються в рукава сорочок, я ловлю себе на думці, що на один-два рази ми могли б дуже непогано перетнутися. Але робота для мене завжди була дорожчою за легкі стосунки. А Aurum Group годує мою студію вже не перший рік. Ризикувати не стану.

Але просто сидіти й чекати біля моря погоди — не в моєму стилі. Якщо Костя дізнається, де й коли відбудеться зустріч, я маю бути озброєна до зубів. Наступні дві години я проводжу, зарившись у креслення та нотатки. Для об'єкта Яблуновського я вирішила підготувати не просто стандартні рендери, а три абсолютно різні концепції. 

Перша — стримана класика з ідеальним партерним газоном, топіарними стрижками та строгою геометрією, яка зазвичай подобається суворим бізнесменам. Друга — більш природний, пейзажний стиль із використанням злакових трав, багаторічників та затишних зон відпочинку, прихованих від зайвих очей. 

А третя... третя була моєю улюбленою: сміливий модерн, де скляна повнорозмірна оранжерея інтегрувалася в ландшафт так, наче була його продовженням, а плодовий сад плавно переходив у декоративну зону. Якщо він відкине й це, я точно перевірю його на адекватність.

До речі, про адекватність. Я раптом спіймала себе на думці, що досі навіть не знаю, як мій замовник виглядає. Уява малювала типового, розбещеного грошима капризного чиновника або нудного, літнього бізнесмена із черевцем, який вирішив від нудьги виносити мізки підрядникам просто через те, що може собі це дозволити.