Замість прологу

  Яким же мерзенним може бути іноді наше життя?! Та якими жорстокими можуть виявитися люди, які є частиною цього життя?! Однак, найгірше наступає тоді, коли ти сам вручаєш їм в руки ніж, аби вони змогли встромити тобі його в спину, не докладаючи зусиль.

 Щось подібне сталося і зі мною ‒ маленькою наївною дівчинкою, маминою радістю і татовою гордістю. Тільки ось, останнє, я безапеляційно втратила, зробивши одну єдину помилку. Я закохалась.

 Вперше. Щиро. До тремтіння в руках. До болю. До сліз. Просто закохалася. Я щиро вірила в наші почуття. В їх святість і безцінність. Я жила мріями про спільне майбутнє: про дитину, затишний будинок і собаку. Я жила нашою любов’ю, пристрастю. Я дихала ним, дозволивши стати моїм повітрям. А що в результаті?

 Мене використали, принизили, образили. А моє кохання і наївні фантазії продали за зелені папірці. Гидко. Противно. До нудоти.

 І я зламалася. Впала на саме дно. Втративши не тільки себе і любов, а й сім’ю, честь, повагу.

Моє життя перетворилося на безкінечні поневіряння всіма відомими колами пекла. І коли, здавалося б немає виходу з цього царства тьми, я зустріла Його.

 Сильного, сміливого, зухвалого. Він увірвався в моє життя, як ураган, змітаючи будь-які перешкоди на своєму шляху. Він був грубий, різкий і наполегливий. Він не чекав від мене любові, взаємності або симпатії. Зовсім, ні. Він ненавидів мене й не приховував своїх почуттів та емоцій. Він був щирий у своїх висловлюваннях і вимогах. Він був жорстоким, але чесним і справедливим. Він був чужим та далеким, а став – близьким, рідним, єдиним.

 Коли твій світ охопила порожнеча й темрява, навіть ненависть може стати порятунком...