Епілог

Електрику дали ближче до ранку. Як виявилося, лише на кілька годин, потім знову відключили і давали вже за графіком. Ми з Мирославом обмінялися номерами квартир та телефонів, після чого розійшлися відсипатися. Насамперед я із задоволенням шмигнула до санвузлу, потім стала під гарячі струмені води, після чого трохи перекусила і впала на ліжко.

Проспала до полудня. Коли розплющила очі, світла знову не було, тож я попила водички і продовжила спати. А близько другої години дня мене розбудив дзвінок у двері. Гірлянда на ялинці підтвердила: світло знову є. Сяк-так пригладивши волосся, пішла відчиняти. На порозі стояв він, мій випадковий знайомий. Вже у звичайному одязі, бадьорий та освіжений. Ніс залоскотав приємний аромат туалетної води.

— Пустиш ялинкою помилуватися? — спитав із усмішкою. — Я б тебе до себе покликав, але, як розумієш, цьогорічну ялинку не вбирав. Втім, як і минулого року…

Я ширше відчинила двері, безмірно радіючи цьому гостеві. Поки він мив руки і розставляв тарілки, нашвидку причесалася й переодяглася у сукню. А потім дивилася, як Мир із задоволенням поїдає страви, які я готувала з любов’ю, і раділа, що все склалося так, як склалося.

— Хочу повністю відчути новорічний настрій, — я розтерла в пальцях пару соснових голок, з насолодою вдихаючи запах хвої, і кинула в рот кілька шматочків мандарину. Соковита м’якоть вибухнула улюбленим смаком. Все-таки мандарини під час новорічних свят приносять особливе задоволення.

— Хочу подякувати цим голкам, — Мирослав теж узяв кілька. — Саме завдяки їм ми й зустрілися.

А далі, доки знову не відключили світло, ми дивилися новорічні фільми та розмовляли. Мир запросив мене до сім’ї, яку мав намір відвідати завтра. Я ж у відповідь покликала поїхати до моєї. Ну а що? Це був перший Новий рік, який я відзначала не з батьками. Ми завжди вважали це свято сімейним, і я, поїхавши на навчання до столиці та живучи в гуртожитку, регулярно приїжджала додому хоча б на кілька днів між заліками та іспитами. Але цього року мати і тато погодилися з моєю відсутністю, адже я, знайшовши роботу та винаймаючи квартиру, збиралася відсвяткувати свій перший дорослий Новий рік наодинці з хлопцем. От і відсвяткувала, з хлопцем, тільки зовсім не з тим, з яким збиралася.

Цієї чарівної ночі мені пощастило познайомитися з тим, хто дійсно гідний називатися чоловіком. Все моє життя йшло саме до цього моменту, до цієї випадкової зустрічі. Ось так, снігової зимової ночі під виття повітряної тривоги, ми й знайшли одне одного. Кілька хвилин — і могли б розминутися, ніколи не перетнутися. Не вийди я за голками, приїдь він трохи раніше... Я б спокійнісінько відпочивала в теплій квартирі, навіть не здогадуючись, що за кілька десятків метрів є він, той, хто мені призначений.

Навіть через багато років я скажу, що це була найнезабутніша новорічна ніч у моєму житті! Нехай я і провела її в напівтемному ліфті наодинці з незнайомцем. Ніч, що символізує початок не лише нового року, а й нового життя… та нових стосунків. Перша з багатьох, які я проведу із цим дивовижним хлопцем. Хлопцем, поява якого змусила мене повірити у новорічне диво. У те, що серед багатьох людей ми обов’язково зустрінемо того, хто призначений нам долею…

КІНЕЦЬ

---

Дякую всім, що читали!) Буду рада, якщо поділитеся враженнями від цієї святкової історії))