Розділ 3

Мирославу було незручно копатися в рюкзаку й одночасно тримати телефон, тому я зголосилася допомогти і взяла девайс, щоб підсвітити. Що вже там, зараз ми з ним друзі по нещастю, треба співпрацювати.

— Раніше, коли були блекаути, у деяких ліфтах залишали пляшечку води та якісь снеки для тих нещасних, кому не пощастило опинитися замкненим у чотирьох стінах, — пригадала я. — Зараз так уже не роблять, звісно. Та й деякі ЖК поставили генератори. Шкода, що в нашому домі до цього так і не дійшло, інакше не сиділи б зараз тут.

— Зате ми матимемо незвичайну пригоду, — підморгнув хлопець. — Новорічна ніч у ліфті!

— Угу, що може бути менш святковим… — я дещо скисла.

— Для свята важливе не місце, а атмосфера. І, зрозуміло, компанія, — не втрачав оптимізму співрозмовник, витягуючи назовні запаси. — Я, наприклад, анітрохи не шкодую про такий результат. Залишитися наодинці з привабливою дівчиною — це, скажу тобі, не те саме, чим кукувати зі, скажімо, підстаркуватим чоловіком напідпитку з буйною вдачею.

— Що, дається взнаки гіркий досвід? — спитала співчутливо.

— Угу, чекав нещодавно автобуса, але з попутником не пощастило: вся зупинка перегаром пропахла, — скривився блондин. — Але водій його не пустив, тож салон та пасажири не постраждали.

— Мабуть, хтось почав святкувати завчасно, — не втрималася від усмішки.

— Схоже на те, — знизав плечима Мир, як я охрестила його подумки. — Отже, що ми маємо…

А мали ми пляшку води, в’ялене м’ясо, пачку печива, яблуко та пару шоколадних батончиків. Не густо, звісно, ​​але до ранку вистачить. А потім я із задоволенням нагодую Мирослава всім тим, що наготувала на новорічний стіл. Насправді відзначати я мала не сама і блиснула кулінарним мистецтвом, аби врадувати хлопця. Як тепер виявилося, колишнього. Бо замість того, щоб приїхати та провести цю ніч зі мною, він зателефонував і повідомив, що нам потрібно зробити паузу у стосунках. Слабо було сказати мені це в очі, відбувся телефонною розмовою, гад.

Я не плакала, ні. Мене просто ніби мішком по голові огріли. Охопило розчарування, дике, болісне. Я збиралася подарувати йому цієї святкової ночі себе, тобто зробити те, про що він мріяв. Але, мабуть, подібний подарунок йому вже зробив хтось інший, оскільки на фоні нашої розмови був чутний жіночий голос, а сестер у Петрика не було. Ну, туди йому й дорога. І я вирішила, що на зло йому чудово зустріну Новий рік і сама. Однак у долі на мене виявилися інші плани. Вона не дала мені провести цю ніч на самоті, нехай навіть у такий дещо екстравагантний спосіб.

— Потримай поки що речі, — попросив Мирослав, після чого поклав на підлогу карімат, а зверху постелив зняту куртку.

От і правильно, стояти кілька годин поспіль зовсім не хотілося. Ми посідали з комфортом, якщо можна так сказати, і розклали речі. Я розлучатися з курткою не ризикнула, все ж таки в ліфті було не спекотно, але в свою чергу зняла з шиї палантин і віддала хлопцеві, щоб укутав плечі. Хто знає, скільки ще нам тут сидіти, а дивитися, як Мир мерзне, у мене не було жодного бажання. Він весело глянув на темно-червону тканину, але сперечатися не став і накинув палантин поверх светра.

Розподіливши скромні запаси, блондин дістав складаний ніж і розрізав спочатку яблуко на дві половинки, а потім м’ясо на зручні шматочки.

— Ну, чим багаті, тим і раді, — хлопець запропонував мені почати першою, і я із задоволенням почала жувати м’ясо.

Клянуся, це була найсмачніша в’ялена яловичина в моєму житті! Можливо тому, що їла я її в компанії Мирослава. Він теж відкусив шматочок. Ми намагалися їсти повільно, розтягуючи насолоду. Печиво я ламала на шматочки і по черзі відправляла до рота. Стаканчиків у нас, ясна річ, не було, тож ми, забувши про гидливість, пили з однієї пляшки.

«Непрямий поцілунок», — як сказали б дівчата.

І нехай. З таким хлопцем не гріх і поцілуватись. Особливо, коли він дивиться таким теплим поглядом.