Розділ 1

— Притримайте, будь ласка, двері! — пролунало зі спини.

Здригнувшись, обернулася, автоматично хапаючись за хвіртку, що вела в огороджений дворик ЖК. Без магнітного ключа сюди не потрапиш, тож прохання не здивувало.

Похрускуючи свіжим снігом, до мене стрімко наближався хлопець у камуфляжі. Високий, ставний, явно не новачок у спортзалі. За спиною маячив такий самий камуфляжний рюкзак. У відпустку, мабуть, приїхав, Новий рік із сім’єю провести. Хоча хто знає... Зараз багато хто носить камуфляж, примазуючись до військових або прикидаючись ветеранами, а самі гроші виманюють на липові збори або ще гірше.

Вітер підняв купу сніжинок і кинув в обличчя. Гаразд, треба поспішати назад, у тепло. Незабаром північ, найулюбленіше свято у році після дня народження. От відзначу Новий рік, тоді прогуляюся внутрішнім двором, якщо повітряної тривоги не буде, запалю бенгальські вогні... Виходити з двору, зрозуміло, не буду: комендантську годину ніхто не скасовував.

— Красно дякую, — підійшов незнайомець. — До речі, з прийдешнім святом!

— Зі святом, — кивнула йому.

Переконавшись, що хлопець ухопився за хвіртку, відпустила металеві ґрати і похрускотіла до будинку, стискаючи в руці пучок соснових голок та намагаючись не впустити жодної. Вуличне освітлення вже вимкнули задля економії електроенергії, і видимість була слабка, тільки біле покривало, що прикрасило землю, і дозволяло більш-менш орієнтуватися та не спотикатися. Тож якщо таки втрачу голки, знайти буде непросто.

Виття сирени зіпсувало довгоочікувану ніч. Тривога. Знову. Зурочила. Не дають навіть відсвяткувати! Треба скоріше в будинок, там безпечніше, дві стіни. Миску із салатом під пахву та бігом до ванної. Що вдієш, тепер свята доводиться відзначати саме так. Кому пощастило жити ближче до метро, ​​напевно, вже поспішають на станції, в укриття. Святкуватимуть там. У кого є підземне паркування, теж спускаються. Не так люди хотіли б провести новорічну ніч, ой не так…

На деякій відстані почулися бабахи, і ноги ще швидше понесли до під’їзду. На ходу діставши ключ-таблетку, я майже підбігла до сходів.

— О, я якраз із вами зайду… — наздогнав мене незнайомець і притримав двері, ніби галантно пропускаючи вперед.

Я насторожилася, душу охопило занепокоєння.

— Вам теж сюди? — спитала з побоюванням.

Збіг? На подвір’ї ще три будинки, але хлопець пішов саме сюди. Ключа в нього немає, отже, не мешканець. У гості до когось приїхав на свято? А якщо просто вирішив позалицятися до мене? Простежить до квартири, а потім… Та ні, не схожий на покидька. Начебто.

— Угу, — відповів лаконічно. — Потяг затримався через обстріл, ледве до комендантської встиг.

Я прошмигнула всередину і на ватяних ногах потупала до ліфтів. Хлопець за мною. Ну і як бути? Закричати? Зайти до сусідів? Чи я просто все собі вигадала і підозрюю невинного? Натиснула кнопку виклику і, скинувши каптур, скоса глянула на випадкового попутника, який зняв шапку. А привабливий. На вигляд років двадцять п’ять, риси обличчя приємні, мужнє підборіддя, ніс із легкою горбинкою. Біляве волосся з підголеними скронями злегка розтріпалося після головного убору, і хлопець пригладив його пальцями. Погляд світлих очей не липкий, а цілком доброзичливий. Чи це я просто вмовляю себе, що все буде добре?

Приїхав ліфт, але молодик заходити не поспішав, чекав, поки зайду я. Начебто галантно, але в той же час підозріло. Так і кортіло заскочити всередину, швидко натиснути на кнопку та поїхати першою, не чекаючи (мабуть, я все ж таки параноїк), проте він швидко ступив за мною й натиснув на шістнадцятий поверх.

— А вам який? — обернувся до завмерлої мене.

— Д-дванадцятий, — пробурмотів схвильовано, водночас сподіваючись, що потенційний маніяк за мною не вийде, але вже майже вирішивши напроситися до сусідів, якщо таки рушить слідом, а потім уже піти до себе. Наявність у ліфті камери трохи заспокоювала, та все ж…

Ми почали підніматися, моє серце відстукувало нерівний дріб, я рахувала секунди до прибуття на потрібний поверх і... Раптом світло в кабіні згасло, а сам ліфт смикнувся та застиг.

— Ну, чудово! — видихнула із невдоволенням.

---

Любі мої, дарую вам цю невеличку зимову конкурсну історію)

Завджи рада вашій підтримці та відгукам!

Зі святами, мої любі!))