11. Важливі розмови

Підозрювати людину, яку вважаєш своєю правою рукою, — надто нервова справа. Сергій щиро сподівався, що всі підозри розвіються, щойно його люди перевірять пересування, телефонні розмови та іншу активність Макса. І все дійсно було майже ідеально, окрім кількох деталей — величеньких сум на рахунках хлопця. Можна було б притиснути його і все випитати, але цього разу Сергій вирішив вчинити делікатніше — організувати стеження, щоб Макс сам привів до джерела цих сум.

Однак помічник, який можливо виявиться зрадником, був не єдиною проблемою. Куди сильніше турбувала дівчина, терпіти яку все більше і більше... подобалося.

Сергій другий день ходив невдоволеним через зірване інтерв'ю, гармидер в офісі й те, що не вдалося перевірити головного технолога. І подумки молився, щоб Лія не була до цього причетною, інакше він навіть не знав, що з нею зробить. 

Тому коли зателефонував партнер з пропозицією зустрітися у барі, Сергій радо погодився — іноді варто розслабитися за келихом чогось міцного. Віталій, так звали партнера, надіслав адресу бару, який таємно (насправді не дуже) приймав гостей попри карантинні обмеження.

Останні десять років Сергій не мав часу на друзів і відпочинок. Друзі залишилися в тих далеких роках, коли слово "бізнес" не було для нього першочерговим, а на горизонті ще маячила перспектива піти стопами батька і присвятити життя агрохімії.

Але це залишилося позаду. Тепер же в нього були лише партнери. І фактично не було сім'ї — батько досі не міг пробачити синові, що той покинув аспірантуру і присвятив життя такій приземленій цілі, як заробляння грошей.

Тому зараз Сергій їхав випити в барі не з другом чи батьком, а з новим партнером, з яким тільки пару місяців тому підписав угоду. Віталій Андрієвський був загалом ненав'язливим співрозмовником і створював враження порядної людини. Цілком достатньо для вечора за випивкою.

На зустріч віз Стас. Сергій ненавидів водити авто і сідав за кермо у рідкісних випадках, але й водія не тримав, просто доручав вести комусь з охоронців.

Всю дорогу хлопець зиркав на начальника у дзеркало заднього виду з украй занепокоєним виразом обличчя. Тож щойно авто зупинилося біля бару, Сергій не втерпів:

— Маєш щось мені сказати?

Стас почухав потилицю і відповів:

— Це щодо вчорашньої ситуації в офісі. Хлопці встановили, що спрацював датчик на кухні. Ну і... Насправді щойно ввімкнулась сигналізація, ця дівчина, тобто, Лія, вистрибнула на пожежні сходи. Добре, що я там стояв, інакше...

Договорювати не було потреби. Сергій вголос вилаявся. Молитви не допомогли. Хотілося розвернутися, поїхати додому і всипати їй добрячої прочуханки. Тепер не було сумніву, що так звану "пожежу" влаштувала вона. А як щиро запевняла, що не тікатиме!

— От су... — Сергій ледве втримався, щоб не охарактеризувати її словечком, яке саме напрошувалося.

Замислився на кілька хвилин, але кінець кінцем вирішив, що таки варто спочатку випити, а вже тоді розбиратися з Лією.

Бар був розташований у напівпідвальному приміщенні і видавав себе хіба що невеликою неоновою вивіскою — ні гамору, ні гучної музики. Всередині виявилося малолюдно, у величезному напівтемному залі зайнятими були лише три столики, а біля барної стійки сидів один відвідувач. Сергій попрямував одразу до нього.

— Будь ласка, бренді, — кинув бармену і сів поруч з Віталієм, потиснувши йому руку.

Бармен запропонував кілька варіантів на вибір, і Сергій обрав свій улюблений  французький Bardinet XO. Склянка мідного напою за лічені секунди опинилася перед ним.

— Ти якийсь збуджений. Робочі проблеми?

Партнер просканував його поглядом, легко прищуривши одне око і покручуючи у руці свою склянку з віскі. Чорне волосся чоловіка, в яке почала пробиратися перша сивинка, виблискувало під одним з нечисленних світильників, що висіли над барною стійкою.

— Не зовсім. Просто у моєму житті з'явилася людина, яка постійно змушує мене казитися.

— О, якщо це жінка, ти влип, — сказав Віталій зі смішком і поплескав Сергія по спині. — Коли познайомився зі своєю дружиною, вона мене теж страшно бісила. Ні дня без нервів. А потім зрозумів — це хороший знак. Бо яким би було життя з жінкою, яка не викликає жодних емоцій?

— Спокійним?

— Нудним, Сергію, нудним і марудним.

Віталій якимось чином одразу нащупав правильне русло. Але його слова не вселяли оптимізму. Варіант пов'язати своє життя з такою дівчиною, як Лія, міг хіба що наснитися Сергію у страшному сні. Допустити щось подібне у реальності було б його найгіршим промахом.

— Гарне місце, — змінив він тему. — Часто буваєш тут?

— Бракує часу, щоб бувати часто. Але іноді треба відволіктися.

Сергій з розумінням кивнув. Його партнер володів кількома тепличними комплексами, які зараз активно розширювалися. Отже, й роботи було чимало. Тим паче, коли вони підписали важливу угоду щодо спільного експорту, і з'явилася необхідність підтягнути стандарти продукції. Звісно, цим займалися працівники компанії, але зі свого досвіду Сергій знав: чим вище стоїш, тим за більшою кількістю людей треба наглядати. До всього, Віталій у свої сорок з хвостиком був зразковим сім'янином, а це мабуть теж вимагало сил і часу.

— Як підготовка до виходу на біржу? — спитав він.

Сергій очікував цього запитання — останнім часом з ким би не говорив, розпитувань було не уникнути.

— Все гаразд, рухаємося за планом.

— Це добре, бо ходять різні чутки...

— Про що ти?

— Про тебе, податки і твої домовленості з одним урядовцем.

Сергій міцно стиснув у руці склянку, а тоді залпом відпив кілька ковтків бренді. Виходить, хтось уже розпустив чутки про документи.

— Від кого ти це почув?

— Шепталися мої директори.

Вдаватися у подробиці Віталій не збирався, але й цього було достатньо, щоб зрозуміти — слід пришвидшитися з пошуком документів.

— Дякую, що попередив.

Вони випивали і говорили про різні дрібниці дотемна. Робочих тем більше не торкалися, тож Сергій зміг нарешті розслабитися, вгамувати гнів і трохи викинути з голови Лію. Останнє, щоправда, вдавалося найважче, думки раз у раз поверталися до неї. Її образ буквально витав у повітрі набридливою мушкою, від якої годі позбутися. І виглядала ця мушка не Зосею, не Оксаною, не ескортницею і не монахинею. Не Лалою. Він бачив перед собою образ Лії — дівчини з сірими, як переддощове небо, очима, покусаними рожево-червоними губами, світлими хвилястими локонами, які водоспадом розтікаються по тендітних плечах, і... у промоклій блузі. Блуза, звісно, від Оксани, але... Чорт, з цією дівчиною можна було собі голову зламати. Мана якась, їй-Богу.